Выборка по метке: "Современная проза". Страница 280

«Криничар. Діяріюш найбагатшої людини Мукачівської домінії» — це чергова сповідь унікальної людини, історія душі у вигляді щоденникових нотаток головного героя — аскета-багача, який прийшов до власної філософії самообмеження. 

Мирослав Дочинець, український письменник, редактор, книговидавець, номінант на Шевченківську премію, переконаний, що його новий роман удався. Щоправда, звик дивитися на нові твори очима читачів, бо книга живе своїм життям. Письменник пише про себе і для себе, найважливішою вважає духовну незалежність і каже, що після 50 років став спокійнішим і внутрішньо вільним. 

Його попередній роман «Вічник» від часу своєї появи на світ зібрав уже чимало позитивних відгуків. Книжка очолює рейтинги популярності по всій Україні. Про «Криничара» слух лише розходиться. Письменник зізнається, що цей роман для нього значно ближчий, ніж «Вічник».З презентаціями на Закарпатті Мирослав Дочинець не поспішає. Вперше представив роман 21 березня в Ужгородському прес-клубі. 

«Криничар» увійшов до серії «Яблуко слова» і виданий у мукачівському видавництві «Карпатська вежа». За тиждень розійшлося майже 400 примірників. Особливу цінність становить книжковий папір, який виготовили з соломи. Тобто жодне дерево не постраждало під час виготовлення «Криничара». Такий вигідний з економічного боку друк письменнику запропонував читач з-за кордону. Після цього надійшов папір, і перші примірники «Криничара» видрукували саме на «солом’яних сторінках».

У цій книжці представлено найкращі твори українських новелістів XX століття, зокрема Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Михайла Яцкова, Василя Стефаника, Миколи Хвильового, Віктора Домонтовича, Ігоря Костецького, Григора Тютюнника, Тараса Прохаська, Оксани Забужко.

Наша мала проза розкрила психологію перечулених, мімозно вразливих нових жінок епохи декадансу — і неймовірно трагічний досвід галицьких переселенців у Новий світ, високий ідеалізм митців-модерністів, котрі поставили творчість вище за всі цінності, — і розчарування безґрунтовних революційних романтиків, які захотіли взяти на себе місію вдосконалення Божого творіння. У другій половині століття кращі українські майстри зосереджувалися на героях-марґіналах, що не могли співіснувати з радянською дійсністю. Покоління 1991 року скрупульозно аналізувало стан людини, котра переживає крах узвичаєних цінностей і мусить адаптуватися до цілком нового часопростору. Маємо цілий ряд блискучих імен, різні стильові моделі, різні індивідуальні манери письма, пов’язаних як з модерністськими, так і з визивно авангардними орієнтаціями й традиціями.

* * *

Антологія «Українська мала проза XX століття»… якраз і бачиться такою… спробою канонотворення на теренах нашого красного письменства.

Газета «Нація і держава», 10 червня 2008 року

Роман Володимира Єшкілєва та Олега Гуцуляка «Адепт, або Свідоцтво Олексія Склавина про сходження до Трьох Імен», написаний у 1993 році, став помітним явищем постмодерністської течії в українській літературі 90-х років. Автори роману органічно поєднали авантюрність та сюжетну насиченість історично-пригодницького жанру з філософською глибиною авторської концепції та елементами текстової гри, властивими сучасній елітарній літературі.

Твори Харукі Муракамі вже більше двадцяти років полонять серця та вражають уяву мільйонів читачів у всьому світі. Народився письменник 1949 року у великому японському портовому місті Кобе. Закінчив відділення класичної драми престижного університету Васеда. Його перу належать романи «Слухай пісню вітру», «Китайський більярд 1973», «Погоня за вівцею», що разом з «Танцюй, танцюй, танцюй» склали тетралогію, об’єднану спільним героєм, який є часткою ланцюга таємничих подій. Молодий журналіст стає важливою ланкою в долях багатьох людей, пов’язаних єдиним комутатором — ЧОЛОВІКОМ-ВІВЦЕЮ, який дає малозрозумілу пораду…

«Танцюй! Не переставай танцювати! Навіщо танцювати — не думай. Не шукай у цьому якогось змісту. Змісту немає. Як почнеш про це думати — ноги зупиняться… Твій контакт зі світом обірветься. Зникне назавжди… А тому не зупиняйся. І не переймайся тим, що це може здатися тобі дурістю. Стеж за ритмом і танцюй… Сил не шкодуй. І боятися нема чого. Ми розуміємо, ти втомлений. Втомлений і переляканий. Таке в житті буває з кожним… Танцюй!.. Іншої ради нема. Ти мусиш це робити…

Поки звучить музика — танцюй!»

Любов Пономаренко — одна із яскравих і самобутніх українських письменниць, неперевершений майстер неоімпресіоністської новели. Її проза — це проза вразливого і зрячого серця, проза яскрава, густа, образна, лаконічна і вишукана за формою. На кращих новелах Любові Пономаренко лежить і світиться виразна й переконлива ознака талановитості авторки, її своєрідного світобачення і світосприймання. Це синє диво української новелістики.

Террі Пратчетт — автор так званого гумористичного фентезі, англієць, що добився в цьому жанрі більшого, ніж визнані класики-американці, такі як Роберт Аспрін чи Гарі Тертлдав. Сьогодні Пратчетт утримує друге місце за кількістю продажів своїх книжок (у твердій обкладинці) серед усіх британських прозаїків, поступаючись лише Джоан Роулінг.

Пратчетт народився 1948 року, отримав технічну освіту, працював журналістом і одного разу, під час інтерв’ю з видавцем Пітером ван Дюреном, зумів відрекламувати тому свою книгу Люди килима (The Carpet People). Книга вийшла 1971 року, але казати, що Пратчетт прокинувся знаменитим, було б значним перебільшенням.

Лише 1987 року він повністю присвятив життя письменству. Славу Пратчетту — нині почесному докторові низки британських університетів і кавалерові Ордену Британської Імперії за внесок в літературу — принесла серія Плаский світ (Discworld). Герої Пратчетта діють на пласкому світі, що мчить через космос на спині гігантської черепахи А’Туїна; але, попри такий дитячий антураж, книги Пратчетта зачіпають найсерйозніші питання сучасного життя, зрозумілі, принаймні, кожній західній людині — політичні, національні, статеві, які завгодно.

В Україні Пратчетт набув популярності після того, як у Росії кілька років тому почали масово перекладати книги з серії Плаский світ . Найвідоміші з них, такі як Колір чаклунства (Colour of magic), Глиняні ноги (Feet of clay), Варта! Варта! (Guards! Guards!) та інші, мають до півдесятка як офіційних, так і неофіційних, або альтернативних, перекладів російською.

Українською, наскільки відомо, Пратчетт ще не перекладався.

Правда (The Truth) є 25-ю книгою з серії Плаский світ ; вона вийшла друком 2000 року і вперше надійшла в продаж у російському перекладі в 2008-му. Досвід роботи журналістом неабияк придався авторові: історія про виникнення першої газети Плаского світу та всі неприємності, які спіткали її творців, написана не лише з притаманним Пратчеттові гумором, але і з неабияким знанням деталей.

Суть цієї історії можна описати кількома реченнями з самої книги. По-перше, гноми навчились перетворювати свинець на золото у важкий спосіб; відмінність його від легкого полягає в тому, що важкий спосіб працює .

По-друге, брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу . Але рано чи пізно правда таки взується — і почне бити ногами .

Ну а по-третє, Світ складається з чотирьох елементів: Землі, Повітря, Вогню й Води… Але існує ще й п’ятий елемент, і зазвичай він зветься Несподіванкою .

Вихованці війни, вони мали за розкіш одяг і взуття, за щастя – відвідини кінотеатру на зекономлені на їжі копійки… Вони мріяли, закохувалися, одружувалися й не ділили дітей на своїх і чужих… Коли Марія та Роман побралися, вони були ще зовсім молоді, але душами вже починали сивіти: далося взнаки життя під час німецької окупації. Насильство, знущання, голод, смерть проносилися перед дівчачими і хлопчачими очима – то тепер вони вурдалаки? Горору не буде, буде війна – війна за людську гідність і право на спокійну старість…

Україна, 1930-ті роки. Варя виросла в заможній родині, у якій вміли та любили працювати, тому й господарство мали міцне. Але прийшли інші, лихі часи. Почалася колективізація, і все, що люди заробили своїм потом, потрібно було віддати... Хіба ж хто знав, яка страшна біда чекає на ці щедрі землі? Годі було уявити, що голодна смерть спустошить все навколо. Втративши чоловіка, родичів, Варя залишилась сама з маленькими дітьми. Хто зможе їх врятувати?

Вирушаючи в легку експедицію подорож, п’ятеро друзів не здогадувалися, що зможуть знайти загублене місто інків. Семидесятиметрова Твердиня майже повністю напхана золотом. Та чи буде в цієї історії щасливе закінчення? Адже часом життя набагато цінніше ніж золото...

Чудовий гумор, напружений сюжет, колоритні образи — «Навіжені в Мексиці» не залишають шансу для нудьги! Буде гаряче: разом із безтурботними Максом і Тьомиком ви втечете від розлюченого мафіозі, уполюєте єдиного у світі мексиканського слона, утихомирите шаленого кота Мацератора. Звісно, якщо ви, як і ці невтомні шукачі пригод, народилися в сорочці…