Выборка по метке: "Современная проза". Страница 279

Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року» є другою книгою — продовженням гостросюжетного політичного трилера, антиутопії «Час смертохристів. Міражі 2077 року». 
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.

Для Магдалени світ зруйнувався тієї миті, коли її чоловік оголосив, що має коханку – молоду, вродливу, успішну. Гранітна плита, яка була дахом її старого світу, впала… та не прибила, а, навпаки, вивільнила Магду. Та щоб усвідомити це, спочатку треба було дістатися дна…

Учорашня сіра миша зі зболеним поглядом перетворилася на жінку, яку вона бачила вві сні, – красиву, впевнену, владну… Мавку, яка вміє зачаровувати чоловіків та розбивати їхні серця – але у власне не впускати нікого. Та життя плете свої візерунки, і одного разу два шляхи, яким долею судилося бути одним, зійшлися…

Та не все так просто. Бо кохання може стати оманою.

У черговій книжці з промовистою назвою «Коханка» популярний польський письменник Януш Вишневський, який здобув світову славу першим же своїм романом «Самотність у Мережі» (2001), залишається вірним собі. Інтелектуальність і чуттєвість його оповіді, неабияка динамічність сюжету, легке перо створюють ту неповторність, що забезпечує феноменальний успіх творам цього автора. Шість драматичних історій кохання, зібрані у книжці «Коханка», тримають у напруженні та знаходять відгук у серці, залишаючи після себе схвильованість, роздуми та бажання нового знайомства з книжками Януша Вишневського.

Роман «Графиня» відомого письменника з Волині — майстерне поєднання захоплюючого сюжету, драматичних колізій людського життя і тонкого психологізму, віртуозне переплетіння реального й містичного. У нашу добу — цілком автоматизованого і комп'ютеризованого 1998-го року — хтось намагається відтворити загадкові події, які відбувалися у волинському містечку Густий Луг року Божого 1762-го. Але чи вдасться це йому і чи можливо взагалі реконструювати час?..

Вічність і нерозривність часоплину з його історичними колізіями, проблемами і таємницями, з його особливими колоритом і ароматом, проходять через весь роман, через образи головного героя, провінційного вчителя і художника Платона, його учениці, відомої художниці, інших персонажів, зокрема таємничого убивці собак, проповідника «Природного Євангелія» і ще таємничішої «білої графині» Венцеслави, єдиний портрет якої зберігається в місцевому музеї.

Роздуми про сенс життя, болісні пошуки цього сенсу, моральний і мистецький вибір, складні, але глибокі почуття головних героїв, які вони намагаються приховувати, — все це створює яскраве поліфонічне тло твору.

«Рожеві сиропи» — нова книжка Артема Чеха. Передусім, це однойменна повість, у якій автор познайомить своїх читачів із надзвичайними персонажами та їхніми феноменальними здібностями. На вас чекатимуть фантастичні пригоди, в які потрапляють герої книжки, подорожі в часі і просторі, чудернацькі винаходи та вічні питання честі, добра і справедливості. Також у цій книжці представлено кілька оповідань.

До цієї книжки увійшли речі, написані кількома роками раніше, коли світ ще не виглядав таким приреченим, але, безперечно, вже був приречений.

«Острів КРК», повість «про кохання як порятунок і свободу як прокляття», та кілька коротких новел — ото, властиво, і весь її вміст. Та ще авторські коментарі, котрі, можливо, крім самого автора, нікому не потрібні. Та ще передмова Юрія Андруховича, більше схожа на післямову до всього корпусу теперішнього українського письменства.

* * *

Іздрик Юрій — прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту «Четвер». Живе і працює в Калуші.

Іздрик — один із креаторів станіславського феномену. Творчість Іздрика-поета — це Numen, Торжество нюансованих доторків до буття, текстових тіней, з котрих вибудовується розгорнений простір-задля-уяви, необов'язковий і сповнений симпатичних ігрових монстрів. Іздрик-прозаїк тяжіє до ремінісцентної гри з читачем a la Nabokoff, коли зміст і суперзміст сховані у мікро- і макрошаради натяків та екстраполяцій, синонімічних рядів і псевдоцитат, гри у палімпсести та паліндромічне самоцитування. Нарцисизм творчості Іздрика створює достатню відстань між його іронічно-смаковою культурологічною нарацією та художніми текстами. Схильний до візуально-текстового синтезу, іздрик знайшов у цій сфері мистецтва альтернативу традиційній візіопоезії, зберігаючи при цьому значний потенціал атракційованої наративності. Остаточне перетворення Іздрика на культового письменника відбудеться, безперечно, завдяки «дев'яностикам». На тлі їх креативної неспроможності деміургія Іздрика сприймається гіпертрофовано.

Володимир ЄШКІЛЄВ

«Тема для медитації» — перший в українській літературі роман-епос, роман-спокута. Це — посткатастрофна проза. Відплата та спокута в усіх вимірах, пошуки себе в минулому і теперішньому, містика та реконструйовані автором дохристиянські замовляння...

Це роман-вир, котрий затягає, допоки не дочитаєш його до останньої сторінки. Роман про всіх і для всіх, хто здатен відчувати.

Роман П. Зюскінда «Парфуми», використовуючи нові засоби зображення, притаманні постмодернізму, розкриває одну з найважливіших проблем сучасності. Адже сьогодні, в епоху високого розвитку телебачення, яке показує масову культуру різного характеру, важливого значення набуває саме проблема влади митця над натовпом, проблема співвідношення краси й зла.

Герой роману Жан-Батіст Гренуй відверта потвора, яку автор порівнює з кліщем: «…він був такий живучий, як витривала бактерія, і невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві, існуючи завдяки одній крихітній краплині крові, яку здобув кілька років тому». І справді, він не тільки не мав особливого таланту, але — що значно гірше — не мав моральних засад, не мав совісті, не жалів нікого й не цінував чужого життя. Звичайно від такої людини усі намагаються триматися якнайдалі. Але що як він їм стає потрібним? Гренуй, не мавши власного запаху, тонко розпізнавав чужі і навіть умів їх компонувати, створюючи чудові парфуми без усяких рецептів. Це було справжнє мистецтво, яким він оволодів. Здавалося б, це прекрасно, бо людина, яка володіє мистецтвом, заслуговує на визнання. Проте не Гренуй. Ним керувала зовсім не любов до мистецтва і не любов до людей. Він ненавидів усіх і того ж часу жадав їхнього визнання. Створивши особливі парфуми, здатні викликати любов до нього, він насолоджувався запахом, якого насправді не мав. Але натовпу було все одно. Перед ними стояв чоловік, засуджений за численні вбивства молоденьких дівчат, запахи яких він вкрав. Він був справжнім монстром, уособленням зла, але вони шаленіли через любов до нього, не розрізняючи митця-злочинця і мистецтва, яке він уособлював…

Містична мелодрама, героїня якої отримує подарунок долі – справжнє ідеальне кохання, але лише у снах… У світі ж реальному вона підпадає під владу людини, яка сіє зло, не зупиняючись навіть перед убивством власних дітей.