Злата (СИ), стр. 71
мене любити?! Тобі ж навіть любити нічим! Ти – безсердечна тварюка! – я судорожно втягнула в себе повітря і
заговорила вже іншим голосом – повним крижаного презирства. – Не смій ніколи заговорювати зі мною,
торкатися до мене, навіть не вимовляй мого імені... Ніколи! Я не хочу тебе бачити, чути, знати. Зникни з мого
життя!
Зійшовши з ганку, я намагалася стерти з лиця сльози, які немов прорвало. Сівши в перше-ліпше таксі, я
вказала першу адресу, що прийшла мені на думку.
І тільки від'їжджаючи від клубу, я дозволила собі подивитися в його сторону. Він стояв все там же, де я його
залишила. Він дивився в мою сторону.
Я відкинулася на спинку сидіння й закрила очі. А насправді хотілося скорчиться від болю, щоб вгамувати
внутрішні спазми. В моїй голові промайнула думка про те, що у цієї сцени було чимало глядачів. Вони не
потрудилися навіть залишити танці і свої коктейлі, щоб перетворитися в безмозке стадо пліткарів й роззяв.
Але мені було все одно. Переживати і хвилюватися нема чим, адже серця у мене вже не було.
Я не пам'ятаю, як опинилася на якійсь площі. Я брела, наче позбулася розуму. Мій мобільний дзвонив й
дзвонив, але із-за пелени сліз і страждань, я навіть не могла розібрати імені на екрані. Перехожі щось у мене
питали, але я не чула їх. Яке їм діло до моєї біди?
Сівши на якусь лавку, я взяла в руки телефон. Витерла сльози і набрала номер Марії.
- Так, Латті? – життєрадісний голос подруги звучав як рідний.
Спочатку я не могла сказати ні слова через задушливий потік нових сліз.
- Привіт, люба, ти де? Я щось не чую тебе!..
- Марі... - видавила я з себе, ридаючи. – Він спорив на мене!..
- О, Господи! Що?! Ти де? Назви адресу я приїду! Алло, скажи мені адресу. .
Я впустила телефон з рук. Я не змогла більше утримувати його в тремтячих руках... Всі мої сили сковувала
істерика.
162
Скільки часу я там просиділа не пам'ятаю. Коли мене знайшла Марія, я дивилася в одну точку, а сльози текли
по моїх щоках.
Вона мені зізналася, що дуже злякалася, побачивши моє мертвотно бліде обличчя й порожній погляд. Вона
всерйоз вирішила, що я зійшла з розуму. Їй на допомогу прийшов тверезий розум Адріана. Разом вони мене
посадили в автомобіль Марі і відвезли звідти до неї додому.
Пам'ятаю, як мене поїли заспокійливим, вмивали моє обличчя, потім укладали в ліжко. Весь цей час я не
зронила ні слова.
Марі сіла поруч зі мною в ліжку і обняла мене. Я, поклавши голову їй на плече, віддалася силі дії ліків і
заснула.
Розділ 38
Без серця
Тітка приїхала за мною вранці. Потім був лікар, який обстежував мій емоційний стан і призначив ліки для
заспокоєння.
Той ролик я показала друзям й тітці. Все переказувати у мене не було сил і бажання. Марія була мовчазна, як
ніколи. Адріан заблокував контакти Віктора Ескаланта. Тепер, він не зміг мені ні подзвонити, ні написати.
Після його першої спроби зустрітися зі мною, тітка звернулася до приватної охоронної фірмі. У мене з'явився
особистий охоронець, агресивно налаштований на особистість Ескаланта. Я потребувала в цьому супроводі,
адже з понеділка планувала вийти з укриття стін тітчиного будинку. Відвідувати університет – було моїм
обов'язком, який я не могла і не хотіла кидати з-за підлості Віктора.
Марія переїхала на час до мене. Адріан зголосився віднести обручку Ескаланту. Від себе вони вирішили
записати на диск те відео і віддати разом з ним. Мені було все одно.
Моє життя зупинилось. Я була мертва, тільки чомусь ще ходила, іноді говорила, їла і намагалася спати.
Я півдня дивилася у вікно, але в моїй голові не було думок. Могла слухати, а іноді навіть вести бесіду,
абсолютно не усвідомлено говорити якісь репліки. Просто сиділа, дивлячись на щось, а потім раптом
усвідомлювала, що сльози стікають по щоках.
Тітка страшенно хвилювалася за мене. Постійно опікала і дбала. Мені було її шкода. Адже мені нічого не
допомагало, а вона трудилася.
Я була вдячна за розуміння. Адже мене ні хто і ні про що не розпитував. Але й в самоті не залишали. Може,
боялися, що я можу щось зробити з собою. Напевно, я виглядала зовсім погано в їх очах.
Під вечір суботи повернувся Адріан. Очевидно, мені не хотіли розповідати про результат зустрічі з Віктором
Ескалантом. Я прокинулася раніше, ніж планувалось і спустилася вниз.
У вітальні сидів розгніваний Ейд в оточенні тітки і Марі, яка щось витирала у нього з обличчя.
- Ти б бачила їхні обличчя! - гнівно говорив хлопець. – Скривджені, ніби це з ними так обійшлися! Мерзенні
покидьки!..
- І все ж не варто було так, мій хлопчику! – голос тітки тремтів від хвилювання.
- По заслузі! – бурчала Марія.
- Ти що бився? – раптово запитала я, підходячи до них.
Всі троє, як по команді, скинули на мене погляд. Я не спускала очей з того, у якого кров сочилася в куточку
рота.
163
- Ох, люба, чому ти прокинулася так рано?! – вигукнула тітка, підлітаючи до мене.
Марі і Адріан опустили голови.
- Ейд, що сталося? – відмахнулася від тітоньки я.
- Це не він, – знехотя заговорив він. – Коли я знайшов їх компанію в квартирі Ескаланта, то жбурнув йому
згорток. А поки він роздивлявся його, я не стримався і висловив усе, що про нього думаю. Негідник мовчки
слухав і тільки Ксав'єр став на його захист. З ним-то ми і зчепилися...
Всі замовкли, ніби чекали моєї реакції. Але її не було.
- Не варто, Адріан.
Я вийшла з кімнати.
***
Ранок неділі. Я, Марі та Ейд сиділи в моїй новій кімнаті й намагалися підготуватися до навчального тижня.
Мені потрібно було хоч чимось відволіктися на щось переключити свої думки. Я намагалася, як завжди,
зануритися у навчання.
Адріан журився над даремністю нашої науки і легкістю завдань. Марія вступала з ним у жартівливий спір. Я
була байдужа до подій. Вони то і справа кидали на мене тривожні погляди, потім переглядалися один з одним
та намагалися залучити мене до дискусії більш активно.
Мою увагу привернув звук машини, що під'їхала.
Я виглянула у вікно і побачила чорний автомобіль. Вийшов водій