Злата (СИ), стр. 45

- Ой, вибач мене... - похопилася я.

- Не турбуйся, люба, я в порядку.

Я помітила, як тітка крадькома змахнула сльозу, і мені самій захотілося поплакати в такий зворушливий

момент.

101

- Я не хочу, щоб Ескалант розбив твоє сердечко. Я не вмовляю тебе вірити йому. Просто хочу, щоб ти знала,

такі чоловіки люблять тільки раз у житті, але по-справжньому. А ось який жінці вони присвятять своє життя,

відомо тільки долі.

- А як ти думаєш, е-е-е... ? – я, зніяковівши, опустила очі.

- Як ставиться до тебе Ескалант?- розуміюче посміхнулася тітка і я кивнула у відповідь.

- Дитинко, я засмучу тебе і скажу, що це знає тільки сам Віктор. Він тобі небайдужий, я вірно розумію?

- Скоріше так, ніж ні, - знову збентежилася я.

- Ти повинна вирішити сама, що для тебе краще: ризикнути або залишити все як є. Але приймати рішення,

тобі потрібно враховуючи не тільки розум, але й те, що тут. . - тітка вказала на місце, де у неї билося серце.

- Це складно, тьотю.

Як дивно, адже нещодавно, я майже теж саме радила Адріану. .

- А ти спробуй так. Уяви дві розв'язки цієї історії. В одній - ти будеш з Віктором, а в інший, відповідно, без

нього.

Розділ 24

Сім'я Ескалант

Тоді я вперше в житті змінила своє рішення. І не одне.

По-перше, я не стала ухилятися й вирушила на свято в будинку Ескалант. А по-друге... все тепер залежало від

обставин, які чекали там на мене.

Тітка приємно здивувала розкішним костюмом для верхової їзди в стилі модниць середини дев'ятнадцятого

століття. Жакет, що облягає і широка спідниця з синього жаккарда були розшиті золотими нитками. Біла блуза

вигідно підкреслювала насиченість кольору. Голову прикрашала зачіска того часу – тугі локони підстрибували

при моєму найменшому русі, і головний убір у вигляді маленького циліндра з вуаллю, в тон костюму.

Так як для себе тітка обрала такий же фасон, але зеленим з чорним забарвлення, ми виглядали з нею по-

сімейному мило.

Фамільний маєток Ескалантів перебував за містом в королівському районі Барселони – Педральбес. І він був

воістину шикарний. Триповерховий величезний будинок у стилі іспанської архітектури, більше скидався на

королівське володіння. Але ж вони були гранде і, до того ж, мали герцогські титули, тому дивуватися немає

чому.

Я захоплено роздивлялася красиві парки, статуї й фонтанчики, коли наше авто проїжджало повз. Не дивно, що

предки Віктора вирішили ускладнити завдання і перевірити уміння розпоряджатися грошима сім'ї. Така

розкіш може запаморочити голову кожному! Але все ж дитинство, тут проходить, невимовно цікаво. Це не

іржаві гойдалки біля під'їзду.

Полювання повинно було проходити в кращих традиціях іспанського дворянства дев'ятнадцятого століття. Всі

гості, а це було виключно добірне товариство, зібралися у дворі особняка, перед широким ґанком. Я так

вважала, саме сюди виходили гості балу, дивилися на феєрверки або походжали серед квітів, фонтанів і

затишних альтанок. Вдалині виднівся загін з кіньми, стайні, будиночки прислуги та інші споруди. А прямо

перед палацом, за всіма цими доглянутими садами та алейками - невелике поле, яке впиралося в густий ліс, що

темнів на горизонті. Я з німим захопленням припустила, що всі ці простори належать сім'ї Ескалант.

Гості все прибували й прибували, а господарі ні як не з'являлися. Може це нешанобливо з їх боку? Але коли я

обурилася з цього приводу тітці, та пояснила мені, що це частина традиції. Господарі повинні вийти в повному

102

складі, привітати гостей й оголосити про початок полювання. Робити це вони повинні на ганку, обрамленого з

обох сторін терасою й колонами.

Коні, разом з мисливськими собаками-гончаками, чекали за територією саду й рвались до бою. Серед гостей

снували фоторепортери і клацали затворами своїх камер.

Я стояла в компанії тітки та її подруг. Більше, серед присутніх, я нікого не знала. Максимум бачила тільки

один раз на своєму першому балу.

Нарешті, я побачила Марі й Адріана з батьками, які щойно приїхали. Після загального привітання, ми втрьох

сіли на одну з мармурових крамничок.

Марія все поправляла своє темно-червоне плаття, стверджуючи, що не таким вона собі уявляла і по-доброму

заздрила моєму наядові. Я її втішала, переконуючи, що вона виглядає карколомно і це була правда. А Ейд, як

звичайно, незворушний розумник, насміхався над нами і критикував вбрання обох.

До нас підійшов один з фотографів і люб'язно попросив дозволу зробити фото. Я, без особливого ентузіазму,

піднялася на ноги, наслідуючи приклад своїх друзів. Вони, до речі обожнювали позувати для фотокамер, на

відміну від мене. Весь час здається, що я виглядаю дуже невдало.

- Ти підеш говорити з ним? – невгамовно поправляючи спідницю, запитала Марія, коли журналісти залишили

нас.

- Я не знаю, – чесно зізналася я.

Мене навіть трішки трясло від переживань.

- І це видно по твоєму батозі! – заявив Адріан.

Я розгублено опустила очі на предмет, що безперервно смикала в руках.

- О, чорт! – пробурмотіла я, помітивши, що майже повисмикувала шкіряний хвіст.

Моє серце готове було вистрибнути з грудей. Я страшенно переживала і була моторошно боягузкою. Адже

боялася, що вже пізно, він непробачно ображений на мене, у нього з'явилася інша або у мене не вистачить

сміливості.

Вчора, я так і не змогла провести той експеримент, який порадила тітка. Я чомусь ніяк не могла зосередитися

на проектуванні тієї ситуації, де Ескаланта в моєму житті немає. Це було швидше з-за того, що як би сильно я

не гнала його, він все ж був поруч. І мої приховані бажання побачити його завжди здійснювалися.

Насправді, це визнання було вже для мене подвигом. Адже весь цей час, я так ретельно споруджувала по

цеглинці стіну між нами, навіть подумки не дозволяючи собі мріяти про нього. Але все ж були моменти, коли

він пробивав мур мого захисту. Коли я його дізнавалася ближче, то кожен раз шматочок уявного бетону

перетворювався в пил.

Мої роздуми переривалися на різкий звук декількох сурм й оплески гостей, які вітали появу сім'ї Ескалант.

Фотоспалахи активніше замиготіли.

Я звелася на ноги й подивилася у бік ганку, машинально затамувавши подих. Бажання побачити Віктора було

майже нестерпним.

На мить мені здалося, що у мене