Злата (СИ), стр. 44
додому! – він опустив очі, наче йому було важко продовжувати. - Весь час порівнював її з тобою! Мова,
манери і... не зміг. Між нами нічого не було. Я клянусь!
- Це вже не важливо! – смута в моєму голосі була не прикрита. – Я просила тебе не завдавати мені болю, але
ти все-таки зробив це. Коли побачила, як ти її цілуєш... Я все це пережила і вже пропустила через себе.
- Злата! – простогнав він й обійняв моє обличчя руками. - Прошу, не треба.
З усієї сили намагаючись не плакати, я продовжила:
- Ти показав мені, як погано мені може бути. Я тепер не зможу! Я ... я дуже боюся закохатися в тебе. Адже тобі
це не потрібно. Так що...
- Ні!
- ... відпусти мене!
99
Я зрозуміла, що моє одкровення збентежило його. Ескалант немов заціпенів. Він дивився на мене
зворушливим благальним поглядом. Але я, зібравши залишки свого самовладання, вивільнилася з його рук і
пройшла мимо.
Сльози погрожували ось-ось пролитися, я намагалася стримуватися. Розум хвалив мене, запевняв, що роблю
все правильно. А ось серце завило від люті й безсилля.
Але це не кінець. Ескалант, немов зруйнував чари, і підбіг до мене, коли я вже сіла в авто. Він рвонув двері і
виволік мене назовні. Не встигла я отямитись, як він цілував мене, пристрасно притиснувши мене своїм тілом
до машини.
Тримаючись з усіх сил, щоб не відповісти і не підкоритися його дикому поцілунку, я намагалася вивільнитися.
Але він наче намагався переконати мене передумати тим, що умів найкраще.
Я танула під його натиском, але в голові стукала назва всьому цьому «Останній раз». Я відповіла йому,
викликавши власне запаморочення. Так цілувати міг тільки він... Мені ще ніхто так сильно не подобався. І я
ще ніколи так сильно не боялася своїх почуттів.
- Дивись, - хрипнув він, важко дихаючи й не розтуляючи обійми. – Що ти робиш зі мною... Не кидай мене,
крихітко!
- Віктор...
- Я одружуся на тобі! – раптом заявив він, впершись лобом об мій лоб. - Я на все готовий, аби ти мені вірила!
- Не варто таких жертв, – мені було дуже боляче чути його слова. – Я того не варта.
Ескалант різко відсторонився від мене, ніби я вдарила його.
- Як ти так можеш?.. – видихнув він, немов не вірячи в те, що я відмовляюсь від нього.
Я не в силах сказати, що-небудь, повільно обернулася до дверцят машини й відкрила її.
- Все-таки, ти - моє покарання, – безбарвним голосом сказав він мені.
Я сіла в машину і не дивлячись на застиглого Віктора, поїхала геть.
Не пам'ятаю, як добралася додому. Моя душа кричала, серце воліло, щоб я повернулася туди, де залишився
стояти він, і кинулась до нього в обійми.
Але я рушила до входу в будинок. Не знаю, чому мені вперше в житті захотілося бути безрозсудною, йти на
поводу своїх почуттів. Я відмовлялася вірити в те, що не зможу його забути. Адже не могла ж я закохатися в
нього за такий час?! Та мене завжди смішили подібні хлопці! Самозакохані, розпещені грошима і жіночою
увагою. Чому ж мені так боляче розлучатися з тим, хто раніше викликав презирство й глузування?!
В моїй голові зазвучали спогади. Вони говорили голосом Віктора про його роботу, про квартиру, про те, яким
чином йому дістався автомобіль...
- Люба, йди, подивися на цю красу! – пролунав голос тітки, що витягнув мене з коматозного стану.
- Що? – тупо запитала я, завмерши на сходовому прольоті.
Я навіть не помітила, як піднялася ними.
Тітка Тесса стояла в холі, і її посмішка поступово сходила з обличчя:
- Дитинко, що сталося?!
Чорт, я знову змушую турбуватися тіточку!
100
- Все відмінно, тітка! Так, проблеми з курсовим проектом і...
- А хіба ви не пишете цю роботу у другій половині навчального року? - прониклива тітка не спускала з мене
очей.
- Ні... е... просто...
- Ну, годі!- різкість у голосі тітки здивувала мене. – Я бачу твою брехню. Ходімо, вип'ємо кави.
Я тяжко зітхнула й вимушено попленталася за Тессою в їдальню. Сівши за скляний стіл у великого
французького вікна я похнюпила голову і спостерігала, як тітонька чаклує над кавовими чашками.
- Ось, любонько! – вона поставила переді мною запашну каву і, вмастившись переді мною, зробила ковток зі
своєї. – Розповідай, що накоїв цей Ескалант!
- Тітка...! - занила я, але погляд так сильно схожий на мамин, немов розв'язав вузол моєї словесної стриманості
і потік хлинув.
Я повідала Тессі все, що відбувалося між мною й Віктором. Іноді переривалася на уточнюючі питання тітки.
- Потім, він сказав, що готовий одружитися зі мною тільки щоб я повірила йому. А наостанок додав, що я -
його покарання! – не приховуючи образу, обурено закінчила я.
Звільнившись від тяготи скритності я відчула легкість, і подивилася на серйозну тітку. На її чолі пролягли
складки задумі, які стали з віком трохи виразніше.
- Тебе, очевидно, його пропозиція дуже образила? – акуратно уточнила вона.
- Зрозуміло!- палко відповіла я, але запідозрила щось недобре. – А... не повинно було?
- Дівчинка моя,- зітхнула тітка. - Ти дуже розумна і не за віком серйозна, що мене дуже радує. Зараз така
молодь, що... О, це не важливо! Так от, все в тобі раціонально, але іноді ти ведеш себе як... повна дурепа!
Пробач, рідна!
Я витріщила на тітку очі.
- Це в силу твоєї молодості, тут твоєї вини немає! – втішно вона поплескала мене по руці. - Бачиш, молодий
Ескалант один з тих чоловіків, для яких цінніше статусу, грошей, автомобілів і так далі, може бути тільки одне
– це його свобода.
Вона зробила паузу, для того щоб слова стали надходити в мою свідомість.
- Я веду до того, що коли подібні хлопці готові розлучитися зі своїм скарбом, вони цього до кінця не хочуть
визнавати. Тому їх визнання настільки спонтанні, іноді грубі і образливі. Але в теж час, ці слова щирі і
правдиві!
- Чому ти так думаєш? – мені не вірилося, хоча тітка завжди відрізнялася жіночою мудрістю.
Я помітила, як очі Теси злегка заблищали.
- Таким був твій