Злата (СИ), стр. 43

викликає передчасні зморшки. – Я звернулася до однієї з них. - А якби тобі він подзвонив, то ось ці дві курки

заклювали б тебе у спину. І так, я рада, що завдяки мені, вам тепер є про що поговорити. Бувайте, дурепи

заздрісні!

Я широко посміхнулася шокованим юним пліткарям й всім свідкам, які вмить нагострили слух на мою хвилю.

- Нічогенько так! – тільки й мовила Марія, йдучи зі мною поруч і оглядаючи мене настороженим поглядом.

- Це було круто, хоч і грубувато. Ти відбираєш мій хліб, крихітко! – здивувався Ейд.

- Буду вважати це за комплімент! – пожартувала я, але мені стало трохи легше. - І, Ейд, не називай мене так.

- Ага, зрозумів.

Увечері того ж дня мені прийшло повідомлення від оператора. У ньому говорилося, що абонент Віктор

Ескалант намагається мені додзвонитися. Злість охопила мене. Я видалила це повідомлення. А потім,

затужила... Спогади один за одним атакували мій розум, і я насилу їх поборола.

Я знову поринула у навчання і взялася за черговий лист батька з звітом по витраті грошей на картці.

***

У п'ятницю, якраз за день до знаменитого полювання в будинку Ескалантів, я була в університеті знову одна.

Адріан був зайнятий організаційними проблемами, а Марія вирішила влаштувати собі вихідний перед

97

підготовкою до світської події року. Що сказати, їй зовсім не було потреби вчитися, диплом потрібен тільки,

щоб у біографії в графі, присвяченій вищій освіті, стояла позначка, мовляв, є. Я її розуміла й не засуджувала.

А мені тільки тут було легше дихати, а тому і жити. Менше думок лізли в голову. До того ж вдома мене чекала

обважена вмовляннями та розпитуваннями розмова з тіткою, на тему моєї відмови піти на полювання. Хоча у

мене були сумніви на цей рахунок.

Менше за все я хотіла бачити Ескаланта. Але в той же час сильніше цього бажала зустрічі з ним. Ох, як же все

складно! Коли ж я розплутаю цей клубок почуттів?

Я повільно пленталася до виходу з університету, з навушниками у вухах під сумні треки «Океан Ельзи».

Шматочок рідного дому в моєму плеєрі...

Вийшовши на вулицю, я звично озирнулась, і мій погляд зачепився за яскраво-червону «Де Томазо».

Ескалант?! Не може бути! Зрадницьке тремтіння, скажено б'є серце – нічого не змінилося. Тільки додалася

злість і образа.

Я помітила водія ретро спорткара.

Одягнений у картату сорочку поверх білої майки і сині джинси Віктор, який оволодівав поглядами дівчат,

стояв біля мого «Сіата».

Чекає на мене. Він прорахував, що я не підійду до нього сама. Мене охопила страшна туга за нашими мирними

зустрічами, його романтичними поглядами й голосом, що просякнутий спокусою.

Але я поспішно стала відганяти від себе ці думки, відчувши, як щоки стають червоними.

Я бачила, як Ескалант цілує іншу дівчину! Це має бути основним пунктом у моїх почуттях до нього. Саме цю

думку я повторювала як власний аутотренінг, поки підходила до нього.

- Навіщо ти тут? – я намагалася говорити черство й байдуже.

Віктор дивився на мене з-під насуплених брів.

- Чому ти заблокувала мене?

- Бо не хочу, щоб твоя нова дівчина ревнувала даремно! - зухвало кинула я.

- У мене немає дівчини. Це у тебе є хлопець. Мартін, здається? - єхидно мовив той.

- Маркус...

- Тобі видніше.

Я зітхнула, намагаючись зосередитися на розмові, а не на його притягальної персоні.

- Він не мій хлопець. Він ідіот, який вважає себе самим красивим і бажаним. До речі, ви чимось схожі...

Віктор підняв темні брови.

-... Ти зробив мене популярною і цей гад вирішив спробувати свої сили чарівності на мені, насильно

поцілувавши! – мене пересмикнуло, коли я згадала слиняві губи Маркуса.

Ескалант знову спохмурнів й подивився кудись поверх моєї голови.

- Ти хочеш сказати, що він застосував до тебе силу?

- Ну, нарешті, усвідомив...!

98

Я відчула переміну в його особі і голосі. Стурбовано простежила за його поглядом і побачила, як на ганку УБ

з'явився Маркус в компанії своєї свити.

- Ану чекай! – небезпечно-спокійним тоном сказав мені Ескалант й зробив крок до нього на зустріч.

- Віктор, ні! – злякалася я й встала перед ним, поклавши руки йому на груди.

Він скосив очі на мене і примружився:

- Набрехала мені?

- Що?! - зойкнула я і мене як прорвало: - Я не хочу собі зайвої слави, що вже є! Тобі спасибі, до речі! Не хочу,

щоб тітка з-за цього переживала! Боюся навіть уявити, що буде, якщо батько дізнається! І не хочу, щоб

постраждав ти! – і різко замовкла, сказав зайве.

Ескалант пом'якшав і не став продовжувати шлях до Маркуса, який вже помітив нас. Той зблід і різко рушив у

протилежний бік.

- Ти думаєш, цей щиглик може заподіяти мені шкоду? - самовпевнено запитав Віктор і, скориставшись

нагодою, накрив мої зап'ястя, які все ще лежали на ньому, долонями.

- Я.. – часто задихавши, різко висмикнула руки, бо хвилююче відчуття тепла від його дотиків, мене позбавляли

рівноваги. - ... Я думаю, це може зашкодити твоїй родині скандалом.

- Ти так мило соромишся! - ніжно посміхнувся він й простягнув руку до мого обличчя. - Я скучив. Сильно!

Я відсахнулася.

- Не думаю, що це сподобається твоїй блондинці.

- Який ще блондинці? – насупився він, і раптом його осяяло. – Ах... так.

Мої боязкі надії на те, що мені все це здалося чи цьому є якесь слабке пояснення, вмить розвіялись.

- Дуже мило ти згадуєш про жінок! Я проектую тепер це ставлення на себе. Яка ж я дурна! – моя образа знову

захлеснула мене разом з відчуттям зради.

- Злата! – він зупинив мене, коли я попрямувала до свого авто. – Я просто хотів забути тебе...

- О, ще краще!..

- Злата! – він труснув мене за плечі.