Злата (СИ), стр. 40
О, Господи, що я несу?!
Я згадала свої почуття, коли думала, що у нього роман з цієї Амалією. А він і того гірше вирішив, що я воліла
йому іншого.
Я розблокувала номер Віктора Ескаланта і створила повідомлення. Мить подумавши, я написала наступне:
«Це було без моєї згоди і такою ж неприємною несподіванкою, як і для тебе».
І натиснула кнопку «Відправити». Поклавши мобільний поруч з собою, я так і заснула, безрезультатно
чекаючи відповіді від Віктора.
Розділ 21
Зустріч родичів
- Ну і це все? – сумно запитувала мене Марія.
Через два дні, після того жахливого вечора, ми сиділи біля вікна в кав'ярні «Старбакс». Я натягнула на змерзлі
пальці об'ємні рукава свого улюбленого светра персикового кольору. За вікном був сірий дощовий день, що
відмінно підходив до мого настрою.
- Не знаю! – тихо сказала я не бажаючи більше обговорювати тему нашого спілкування з Віктором
Ескалантом.
Вірніше його відсутність. З тих пір, як я написала йому повідомлення, ми більше не розмовляли й не бачилися.
Я з головою поринула в навчання, а він... Певно, все ж вирішив, що більше нічого не хоче мати зі мною.
Сталося те, чого я так відчайдушно домагалася. Але чому я цього зовсім не рада?
- А що ж цей гад? – обережно запитала Марія про Маркуса.
Я відкинулася на спинку стільця і сунула руки в кишені джинсів-бойфрендів:
- Я поки що не бачила його. На щастя! - зітхнула я.
- Так, - простягнула подруга. - Але популярність твоя відтепер заскалює.
- Марі, прошу тебе, не треба! – простогнала я втомлена. – Мені й так важко...
Але стало ще гірше, коли в кав'ярні заграла пісня Майкла Джексона «Bad». Я так і не піддалася спокусі
поставити її на сигнал контакту з ім'ям «Віктор Ескалант».
І звідки взагалі взялися ці асоціації?! Без них набагато легше було б забувати!..
90
- Що будеш робити?
- Мені здається...- я проковтнула клубок сліз. – Я щось відчуваю до нього.
- Ти тільки зараз це зрозуміла? – стиснула мою руку Марі.
- Ні. Зараз дозволила собі зізнатися в цьому.
- О-па, сюрприз! – здивовано дивлячись кудись за мою спину, мовила вона.
Я різко схопилася і простежила за її поглядом. На мить моє серце завмерло - мені здалося, що Ескалант
увійшов в кав'ярню з якимось хлопцем. Але придивившись, я зрозуміла що помилилась. Риси обличчя були
схожі - такі ж правильні і красиві. Трохи вологі від дощу волосся було не так чорне, а посмішка, з якою
незнайомець озирав інтер'єр кав'ярні, була без ямочок на вилицях.
Його світло-карі очі ковзнули по нас, він кивнув Марі в знак вітання і грюкнув свого супутника по плечу, поки
той струшував кучеряве чорне волосся від крапель води. У відповідь він підняв голову й незнайомець вказав в
бік вільного столика.
- П-с-с-с! – зашипіла Марі, залучаючи мій погляд на себе. – Це його...
Але вона не встигла договорити, так як до нашого столика наблизилися ці два хлопця.
- Привіт, Маріє! - білозубо посміхаючись, вітали мою подругу хлопці. – Як ти?
Я не виховано втупилася на незнайомця, якого ненароком сплутала з Віктором. Його голос мав таку ж
тональність, але звучав трохи інакше.
- Себастьян, Сезар! Дуже рада вас бачити! – защебетала подруга, ковзнувши з високого стільця.
Її щоки трохи підрум'янилися, коли вони привітно обмінювалися поцілунками. Не дивно, подумала я, хлопці
були дуже привабливі.
- Це моя подруга, - вставши між ними, відрекомендувала мене Марія. – Злата Бронських.
При звуці мого імені той, який був, певно, Себастьян різко смикнув головою в мій бік і вп'явся допитливим
поглядом.
- Латті, це Себастьян Ескалант і Сезар Бланко! – трохи зніяковіло продовжувала тим часом Марія.
- Дуже приємно! – ретельно приховуючи своє хвилювання, відповіла я й не відвела очей під наполегливим
оглядом брата Віктора.
- Треба ж, - протягнув він з загадковою посмішкою на губах, поки Марія ввічливо пропонувала їм приєднатися
до нас. – Я думав, ти не існуєш.
Мої очі здивовано розширилися, і я не відразу зрозуміла що відповісти.
- Е-е-е... в якому сенсі?
- В різних, – стенув він плечима. – Ще побачимося!
Він підштовхнув Сезара й вони рушили до вільного столика.
- Ти, напевно, зрозуміла, що це його старший брат? – запитала все ж подруга.
- Так, зрозуміла вже! – все ще збита з пантелику дивними словами родича Віктора.
- Гарний, правда? – Марі дурнувато посміхалася.
91
- І дуже дивний, – спохмурніла я й злізла зі стільця. – Ходімо, мені ще потрібно забрати костюм з ательє.
Подруга вторила мені і взяла під руку. Ми стали пробиратися до виходу.
- Не костюм, а амазонку! - поправила мене Марія.
Я не стримала роздратоване зітхання.
- Помиляєшся, я буду забирати костюм для верхової їзди! Амазонка - це стародавня жінка-воїн, яка жила
виключно у жіночому товаристві, билася на пів оголена верхи на коні...
Я обернувся, відчувши на собі погляд Себастьяна, який навіть не зволив відвернутися. Більше того, він
грайливо підморгнув мені.
Я різко відвернулася й продовжила свою міні-лекцію:
- ... і відрізали собі одну грудь, щоб зручніше було стріляти з лука!
- Фу-у-у. ..! – обурилася Марія, а мене це потішило.
Я посміхнулась й глянула в її бік, вже майже виходячи з кав'ярні:
- Так у чому ж...
Я не договорила, так як з ким-то зіткнулася в дверному отворі. Я підняла очі і моя усмішка завмерла, коли
зустрілася з поглядом Віктора Ескаланта.
- Привіт! – прохрипіла я, більше всього на світі бажаючи поговорити з ним.
Він виглядав пом'ятим, з щетиною на обличчі і темними колами під очима.
- Привіт, – холодно відповів він і відступив убік, пропускаючи нас.
Я насилу відірвала від нього погляд і вийшла з кав'ярні під руку з Марі. Він зник за дверима.
- Жахливо виглядає! – заговорила першою подруга.
Я мовчки слухала її черговий словесний потік, думаючи про ці випадкові зустрічі.
- Він явно переживає...
Мені дуже хотілося, щоб це було правдою. Не тому, що я бажаю