Злата (СИ), стр. 39
впевнена.
Розділ 20
Мерзенний Маркус Торо
Вечірка з нагоди початку другого курсу влаштовувала Міранда Васкес, одна з найпопулярніших дівчат
університету. З недавніх пір, належна їй увага частково перейшла на мене через Ескаланта. Тому, Міранда не
погребувала й тепер, знала моє ім'я. А я отримала її особисте запрошення на «party».
Шикарний особняк з басейном, багато спиртного, гідна акустика, веселощі, безтурботність, не дивлячись на
те, що вечір понеділка.
87
Все це було не для мене. Я стояла, з сумними думками й темними колами під очима від недосипання. В самоті
спостерігала як танцюють Марі і Ейд. Я смакувала щось кисло-солодке з пластикового стаканчика. Дивний
напій трохи присипляв мої переживання.
Минуло два дні після нашої з Ескалантом нічної розмови. Два дні абсолютної ізоляції від його товариства. Я
налаштувала себе на те, що він, швидше за все, вирішив все-таки залишити спроби мене приручити. Мала
радіти. Але щось почуття мої були абсолютно протилежними...
- Гей, ходімо на повітря! Подихаємо! – пританцьовуючи, покликала мене за собою Марія, і я попленталася
слідом за нею й Адріаном.
Я силувалась перебувати тут . Особливо коли на вечірку заявився Маркус Торо. Місцевий красень - гламурний
власник вистрижених з боків волоссям. Він підходив кожного разу, коли я лишалася одна. Він моторошно
дратував і я, вже ледве стримувалася, щоб не нагрубити йому.
- Щось ти зовсім не танцюєш! – помітила Марі, коли ми опинилися на терасі, а закриті двері приглушили шум
і музику.
- Я втомилася. Вся ця підготовка замучила мене, – мляво виправдалася я. – Та ще цей ідіот, Маркус...
У дійсності, це була не вся правда. Ще, я сумувала за Віктором.
- Так хочеш, я поколочу його? – надихнувся Адріан.
- Ні, він того не вартий. Сама розберуся. Але ідея мені подобається! – посміхнулася я.
- Окей. Знай, я готовий. Тим більше зайвий піар мені не завадить.
- О, Ейд! Ти як завжди! – засміялася Марія, пританцьовуючи й, відразу ж спохватилась. – Моя улюблена пісня!
Ходімо, ну будь ласочка!
- Правда, не сьогодні. Вибач! Але ви йдіть, я буду тут! – запевнила я їх і додала, побачивши сумніви на
обличчях. – Все в порядку, чесно! Ну, йдіть уже!
Марія чмокнула мене в щоку й, підхопивши Ейда, поволокла його назад.
Я мовчки посміхнувся їм услід. Залишившись одна, я повернулася до поручнів і віддалася своїм думкам. Але
недовго тривала моя самотність. Я почула, як знову відчинилися двері й озирнулася.
- Сумуєш, красуня? – дратівливо простягнув Маркус і попрямував до мене на своїх худих кривих ніжках.
- Взагалі-то, ні! – грубо відповіла я.
Пора вже відшити його, нарешті! Господи, ну хто ж його назвав красенем? Ну, крім мами, звичайно.
- Я помітив, що ти смуткуєш, – посміхався той, наблизившись до мене.
- Слухай, Маркус, - зітхнула я, з кожною миттю дужче дратуючись. – Я хочу побути одна в принципі! Не
тільки зараз, розумієш?
Його обличчя здивовано витяглося:
- А як же Ескалант?
Я усміхнулася його абсолютній нетактовності:
- Це тебе взагалі ніяк не стосується! Сподіваюсь, ми зрозуміли один одного?
88
Я розвернулася, щоб піти, але він перегородив мені шлях, нахабно посміхаючись. Здавалося, він вважає себе
дуже привабливим. Отакий університетський Дон Жуан. Мені навіть стало трохи смішно, особливо коли я
представила його поруч з Віктором. Немов павич і сокіл.
Незрівнянний Ескалант. .
- Він вже кинув тебе, так?
Я порядком обурилася його нахабству й окинула його презирливим поглядом.
- Та пішов ти...!
Я вже майже обійшла його, як раптом, цей кретин різко схопив мене за руку. Одна секунда, і я вже була
впритул до його обличчя, задихаючись від запаху випитого алкоголю з рота нахаби.
- Пусти мене, ідіот! – заволала я, по-справжньому злякавшись.
- Не-а, поки не заспокою...
Інші мої слова перетворилися в мукання з-за його несподіваного і огидного поцілунку. Страх скував мою
свідомість, немов найгірший нічний кошмар втілювався в реальність. Усередині дуже шумно, моїх криків про
допомогу ніхто не почує...
Різкий звук, що пішов з раптово відкритих дверей, змусив Маркуса, нарешті, відпустити мене.
- Я ж казала, що вона ту… т! - завмер на півслові життєрадісний голос Марі.
Я в жаху дивилася на того, до кого зверталася подруга. У дверному отворі з виразом обличчя вбивці стояв
Віктор Ескалант. Мій переляканий і розпатланий вигляд він, звичайно, зрозумів на свій примітивно-чоловічий
лад.
Ми переводили погляди один на одного. Аж ось, Віктор круто розвернувся, очевидно маючи намір піти, але
різко зупинився.
- Що ж це я...? – запитав він у самого себе.
В одну мить він опинився біля переляканого Маркуса. Не встиг той отямитися, як уже отримав міцний удар
кулаком по обличчю.
Наші крики з Марією змішалися. Я кинулася до Віктора, намагаючись утримати його від подальшого побиття
негідника, який намагався піднятися з підлоги. Марі закрила двері, але було пізно - вже зібралися роззяви.
- Не чіпай мене! – крикнув Віктор, скидаючи мої руки, немов я хворіла чимось заразним.
- Віктор...? - прошепотіла я, відсахнувшись од його презирства й ненависті, немов хлиснув поглядом.
- Так значить, ось кого ти не боїшся?! – Ескаланта, немов вернуло від моєї присутності.
- Віктор...я... Ні!
Але він уже пішов, оглушливо ляснувши дверима. Я закрила рот рукою, стримуючи ридання. Марі обняла
мене.
- Ну-ну, мила... тихіше. Ходімо з відсіля, - шепотіла вона, набираючи на мобільному чийсь номер – Алло, Ейд!
Бачив?.. Йдеш? Давай-давай, чекаю.
Я розплакалася. Не знаю, що мене змусило пролити сльози: незаслужені звинувачення Віктора, жах від
пережитого насильства або жалість до самої себе. Адже тепер я зрозуміла: мені цей хлопець вже давно не
байдужий.
89
***
Повернувшись додому, я відразу пішла в душ. На моє щастя, тітка вже спала. Вона не бачила мого заплаканого
обличчя й пригнобленого стану.
Стоячи під потоками гарячої води, я намагалася змити з себе відчуття гидоти. Немов у свою душу пустила
темряву. .
Загорнувшись у халат, я залізла на ліжко поверх ковдри й взяла в руки телефон. Я мимоволі зайшла в чорний
список номерів, в якому значився лише один. Я довго дивилася на екран. Чому мені так хочеться виправдатися
перед ним? Адже тепер, все скінчено між нами остаточно.
Мене знову пересмикнуло, коли згадала, як він дивився на мене. Це були не ті очі, що я звикла бачити.
Але ж я не зраджувала його! Хоча навіть якщо