Злата (СИ), стр. 38
присутність знову позбавляла мене здатності тверезо мислити. Мене страшенно тягнуло до нього! Спогади
про його поцілунки, збивали з ніг мою рішучість.
- Як тобі це вдається? – примруживши очі, запитав він.
Я здивовано моргнула, і задумалася на мить.
- Що саме? Навчання?..
Він криво посміхнувся, але погляд залишився колишнім.
- Відволікатися на справи, думати про щось інше крім... Крім нас? - він говорив спонтанно, ніби не міг
підібрати потрібних слів. Він різко зітхнув: - Я скучаю по тобі. Нестерпно.
Ескалант раптом потягнув до мене руку, але я відсахнулася.
- Віктор, не треба...! – мій голос звучав благально.
- Не треба?! – луною повторив він. – А як треба?!
В цю мить він міцно схопив мене і розгорнув. Я опинилася в полоні його рук, тіла і автомобіля, до якого він
притискав мене.
- Скажи мені як?! Інакше я збожеволію... - шепотів він в моє волосся, адже голову я не піднімала. – Ти
потрібна мені!
- Віктор, зупинись... - благала я, насилу стримуючись, щоб не відповісти йому поцілунком.
Його аромат п'янив мене, а близькість позбавляла розуму. Ескалант обхопив моє обличчя долонями і змусив
подивитися на нього. Очі шоколадного кольору ламали мою волю.
- Я бачу, як ти дивишся на мене! – шепотів він, проводячи пальцем по моїм губам. – Чую, як ти часто дихаєш,
коли я поруч! А варто мені тебе торкнутися і ти вкриваєшся мурашками... Знаю, я тобі подобаюся.
Я відвернулась, але він силою знову повернув моє обличчя до себе.
85
– Латті, - захриплим голосом гукав він мене. – Я так хочу поцілувати тебе... Я ніколи нікого не хотів так
сильно, як тебе...
Я прикрила очі. Спробувала прибрати його руки, але він схопив мене за зап'ястя й завів собі за шию. Тепер я
обіймала його. Мить насолоди і я ковзнула долонями по його плечам, груді… О, чорт! Я дуже цього хотіла!
Більше того, я чекала, коли він мене поцілує! Відчувала, як у моїх жилах кипить кров, від його дотиків, від
його слів.
Тепер, Віктор чекав, коли я відповім. Варто мені тільки сказати про свою згоду, попросити його...
- Латті, не мовчи! Скажи, що хочеш мене... Ти знаєш, я тобі обіцяв! – шепотів він мені в губи, злегка
торкаючись їх своїми.
Я відкрила очі і подивилася на свого підступного спокусника. Мої руки впали.
- Саме так, – важко мовив я. – Ти обіцяв, що не торкнешся мене, поки я не попрошу. А я не просила...
Він ніби не вірив своїм вухам. Немов я дала йому ляпаса. Хвилину Ескалант дивився на мене, потім розтиснув
руки й з силою відштовхнувся від своєї машини.
Не кажучи ні слова, він обійшов автомобіль, сів за кермо і ... поїхав.
Я так і залишилася стояти ще довго після того, як звук двигуна перестав бути в зоні моєї чутності.
Я повинна була пишатися своєю непохитністю. Але почуття гордості спало десь глибоко, на дні океану
пристрастей, що сколихнув в мені цей чоловік.
***
Тієї ночі я довго лежала без сну. Завтра мав бути дуже важкий день, потрібно багато встигнути. Підготуватися
до понеділка, який був вирішальним у моєму подальшому напрямку навчання. А ще потрібно придумати
відмовку для тітки, максимально правдоподібну, щоб не йти на полювання в будинок Ескалантів.
Але чим більше я намагалася заснути, тим менше це вдавалось. Зустріч з Віктором ніяк не виходила у мене з
голови. Я ніби все ще чула його голос, відчувала дотики. Як же мені хотілося, щоб це все було по-
справжньому! Я мріяла бути для нього не просто захопленням...
Напівтемрява моєї кімнати висвітлив екран мобільного, що раптово прокинувся. Я взяла вібруючий телефон в
руку і з замерзлим диханням прочитала ім'я абонента «Віктор Ескалант».
Я облизала пересохлі губи і натиснула на кнопку «Відповісти».
- Алло?
- Не розбудив? – пролунав його невеселий голос з динаміка.
- Ні.
- Мені теж не спиться, – зітхнув він.
Повисло ніякове мовчання. Я стиснула телефон у руці:
- Ти щось хотів?
На слух це питання прозвучало якось ... занадто відверто. Чорт!
- Так. Тебе.
Що ж це?!.. Я прикрила очі. Як же було хвилююче для мене чути це визнання.
86
- Латті, чому ти не хочеш бути зі мною?
Я зітхнула і відкинулася на подушки.
- Мені страшно, – зізналася я.
Ніч діє на всіх однаково, відкриває завісу таємним бажанням, ускладнює те, що вдень здається простим. А ще,
цей темний час доби підсилює чуттєвість.
- Ти боїшся мене? – я чула обережність у його голосі, ніби він боявся злякати мою відвертість
- Ні. Я боюся своїх почуттів до тебе. Боюся розчарування і стати... черговою.
- Крихітко... - простогнав він. – Ти ніколи не будеш для мене такою!
Я усміхнулася, не приховуючи гіркоти.
- Ти мені не віриш, – підсумував він.
- Не вірю.
Я відчула, як сльоза скотилася по моїй щоці.
Він зітхнув.
- Чесно зізнатися, я теж боюся тих почуттів, що ти викликаєш у мені. Але найбільше лякає те, що ти
відмовляєшся від мене.
Я слухала його визнання, майже не дихаючи.
- Зі мною таке вперше. І часом мені здається, що ти - моє покарання за все погане на моєму рахунку.
- Приємно чути, - знову моя усмішка.
Мовчання. Я почула його чергове зітхання. Витерши зрадливу сльозу, я сказала:
- У нас не виходить дружити. Гадаю, нам не варто бачитися... взагалі.
- Ні!..
- Це не питання, Ескалант. Це рішення. Забудь мене. Я... теж спробую.
І я поклала трубку. Сльози застилали очі. Я розплакалася. Мені було шкода, я відчувала біль. Але знала, що це
правильне рішення. Вже краще пережити це зараз, ніж коли я остаточно закохаюся в нього.
Я заблокувала його номер, щоб він більше