Злата (СИ), стр. 37
лишитися.
- Ні.
Ескалант опустив погляд і піднявся.
- Я зрозумів.
Ми їхали в повному мовчанні. Лише музика грала в салоні автомобіля.
- Ти слухаєш те, що я тобі скинула в «Фейсбуці»? – раптом я помітила.
- Так. Наші смаки збігаються, – похмуро сказав він.
Я знову відвернулася до вікна. Скоро Віктор зовсім залишить мене в спокої. Пролетять мої навчальні роки, я
повернуся на батьківщину і буду мріяти, згадуючи. А він, буде підносити сімейний бізнес, й підкорювати
серця інших дівчат, забувши мене остаточно.
82
Ескалант зупинив автомобіль навпроти будинку тітки.
- Можна, я подзвоню тобі? – тихо запитав він.
- А сенс? – усміхнулася я. – Дружити у нас не виходить. А спати з тобою я не буду.
Мій голос звучав грубо і ніби з боку. Але я рада, що не стримала ці думки в собі.
- Латті, – простогнав він і легенько торкнувся мого обличчя, змушуючи подивитися на нього. – Невже я в твоїх
очах такий мерзотник?
Я дивилася на Віктора Ескаланта. Мені так хотілося вірити в цю печаль, яка світилася в його очах, в щирість
слів...
- В моїх очах ти досконалий.
- Латті! – потягнувся він до мене.
Я відсахнулася від нього й похитала головою:
- Ні.
Вийшовши з машини, я відчувала себе спустошеною. Я сказала правду. Він був моїм ідеалом. Немов герой з
улюбленого фільму або книги, який раптом став реальним. Ось тільки головною героїнею цієї історії була не я.
Увійшовши в будинок, я натрапила на стривожену тітоньку. Вона швидко вийшла з вітальні мені назустріч.
- Латті, мила, ти дзвонила сьогодні батькові?
- Ні, ми говорили з ним, як завжди, в неділю. А що?
Тітка нерішуче зам'ялася.
- Тут по новинах кажуть, що там... революція якась.
Тесса надто близько до серця все сприймає:
- Там завжди щось не так, тітка. Якби було все так серйозно, батько дав би знати. Тобі-то вже точно! -
відмахнулася я, і стала підніматися до себе в кімнату.
- Напевно... - пробурмотіла тітка.
***
На наступний день, ми з Марі після занять, знову зайшли до кав'ярні «Старбакс». Попереду були вихідні, і
настрій мав бути піднесеним. Так і є, але лише для Марії.
Я ж переживала важкий емоційний стрес. У мене була, так звана «ломка», я боролася зі своєю залежністю
Ескалантом. Для мене залишилося загадкою, коли ж саме він «підсадив» мене на свою персону?
- Ей, ти мене слухаєш? – подруга клацнула пальцями перед моїми очима.
І я мотнула головою, намагаючись прогнати уявлений образ Віктора, який сидить за столиком поруч. Я відвела
погляд від місця, де ми вчора з ним пили каву, і подивилася на Марі.
- Пробач, замислилася! – згадала я.
Подруга дивилася на мене спантеличено:
- Що з тобою відбувається?
83
- Все... - хотіла, було, я приховати свої переживання, але відчула різку потребу виговоритися. – Я не знаю.
- Справа в Ескаланті?
Я кивнула, закусивши губу.
- Ти... - обережно почала Марія. – Мила, ти закохалася в нього?
- Боюся себе питати! – я скрушно похитала головою. – Страшно почути відповідь.
- Латті, як же так? Адже я намагалася застерегти тебе!
- Спокійно, все нормально! – я взяла себе в руки і заодно заспокоїла подругу. – Просто... чим більше я його
впізнаю, тим сильніше починаю поважати.
- Поважати?
- Ну так. Розумієш, коли я познайомилася з ним він був таким розпещеним грошима і увагою! Людиною, якій
все дістається легко і просто. Адже він народився у багатій сім'ї і жодного дня не працював. Але виявилося все
не так...
- Це дійсно заслуговує поваги! – з виглядом знавця закивала Марі. – До того ж він нереальний красень!
Я посміхнулася крізь смуток:
- Так, і це теж підкуповує.
- Що тебе бентежить? Бо він, здається, до тебе теж небайдужий. Чесно кажучи, я навіть не пригадаю, щоб
Ескалант так довго був з кимось! Тим більше, домагався.
- Ось воно, - зітхнула я. - Боюся, що як тільки я відповім взаємністю, він втратить до мене інтерес. І я буду
черговою закоханою і не потрібною... Мені страшно, що він розіб'є мені серце.
Співчутливий погляд Марії та її мовчазна підтримка зробили свою справу. Мені трохи стало легше.
Розділ 19
Обіцянка
Теплий суботній день. А я збиралася засісти в університетській бібліотеці до темряви.
Обожнювала це місце. У величезній кімнаті з куполоподібною стелею, дивовижно поєднувався сучасний стиль
з найдавнішим інтер'єром. Жовті довгі столи, над якими світили лампи денного світла, оточували скляні
книжкові шафи з літературою різних епох часу. Тут було дуже затишно і комфортно. Мені, принаймні, точно.
Кілька разів дзвонила тьотя, з переживаннями через моє пізнє повернення додому й взагалі, трати вихідного
дня на сидіння за книгами. Вона не розуміла моє завзяття в такому віці. Очевидно, Тесса в юності була не
абиякою шибеницею!
До того ж, ми збиралися сьогодні з нею зіграти пару-трійку партій в преферанс, але довелося засмутити
тітоньку. Моя доповідь терміново вимагала інформативного доопрацювання. До того ж, так було легше не
думати про Віктора.
Коли стрілка годинника перевалила за вісім вечора, мій мобільний беззвучно завібрував на відполірованому
бібліотечному столі, порушуючи мертву тишу і спокій бібліотекаря. Оскільки ми були з нею єдиними живими
істотами в цій склепінчастій кімнаті.
- Вибачте! – одними губами прошепотіла я гнівному зберігачу книг, злякано схопивши телефон зі столу.
Це було повідомлення від Ескаланта: «Нам треба поговорити. Я біля ганку бібліотеки».
84
Знайоме почуття, коли все всередині тьохкає, а серцебиття чуєш у вухах. Я лише на хвилинку заглянула у своє
кишенькове люстерко і попрямувала на зустріч з Віктором.
Чому я йому не відмовила? Адже він порушував мій режим «одужання» від нього ж. Але ж це залежність. А я,
хоч не мала шкідливих звичок, всі ж була в курсі, що різко зав'язувати не можна. Рідкісні моменти слабкості
необхідні.
Так я себе переконувала, поки йшла до Віктора.
Він стояв присівши стегнами на свій автомобіль. Руки в кишенях шкіряної чорної куртки, що сиділа на ньому
звично бездоганно, як і вузькі сині джинси.
Він побачив мене, коли я спускалась по сходах й випростався:
- Привіт.
Ескалант виглядав сердитим або спантеличеним. Я ще не могла розгадувати його почуттів. Вірніше, так і не
навчилася.
- Здрастуй, - я дивилася на його гарне обличчя, намагаючись зрозуміти причину поганого настрою. – Щось
сталося?
- Так, – коротко й сухо відповів він.
Я чекала продовження, але Віктор мовчав. Просто дивився на мене якимсь