Перехрестя долі, стр. 97
„Отакої! А якби це дійсно були злодії, бандюги?! Адже таким чином з цієї богадільні можливо поцупити навіть найцінніші картини, і то дуже просто! А як щодо Рембрандта, котрий тут теж є!” – з такими думками, не зустрічаючи жодних перепон, майже весело вимахуючи пакетом з викраденим полотном, я покинув музей і зупинився посеред залитої сонцем вулиці. Викрадення сталося! „Отак ви культурні цінності бережете! А нам потім – розкривати... Ну ви в мене дочекаєтесь!”. Пакет з картиною було віддано оперативнику, і круто розвернувшись, ми втрьох попрямували назад – в першу чергу, відвідати безталанного охоронця...
- Майор Черкасов, управління карного розшуку УВС!
- Здоров’я бажаю, товариш майор, сержант..., - постовий, з котрого в присутності такого великого начальника вмить злетіла блаженна сонливість, усім своїм виглядом демонстрував службову запопадливість і готовність віддати бадьорий рапорт, як то належить. Я, за обставин, що склалися, вислуховувати цей рапорт не мав жодного бажання. І тому вирішив одразу перейти до діла:
- А скажіть-но мені, товаришу сержант, ви взагалі з якою метою тут знаходитесь?
- Так... товаришу майор... охороняю я тут, - схоже, що завзятий вартовий таким питанням був не на жарт спантеличений – такий великий дядько, а не розуміє.
- Що охороняєш?!
- Ну, ось...картини усілякі, цей, як його..., - підсвідомість сержанта, нарешті, підказала потрібне слово, - живопис, ось!
- І як охороняється?
- Все спокійно, товариш майор, без пригод!
- Без пригод, кажеш? Так-так... Скажи-но тоді: А ЦЕ ЩО?!!! – разом з цими словами під ніс сержанту я тицьнув завчасно витягнутий з пакету злощасний пейзаж. Напевно, якби хтось із зображених на музейних полотнах персонажів раптом ожив і підійшов до нього з проханням закурити, то й тоді вбивчий ефект, що справили на нього мої слова, навряд чи був би сильнішим. З витріщеними очима він промовляв щось незрозуміле на кшталт: „Дик!”, „Ах!”, „Еп!”, що більше нагадувало гикавку, тільки й того, що міг, як заведений розводити в боки руками, зображуючи щось подібне до популярної свого часу виробничої гімнастики.
- Не знаєш? А це, друже, картина, котру ми ось тільки зараз викрали з музею! Між іншим, у тебе під носом! Добре, досить гикати, показуй, де тут кабінет директора...
Розмова в кабінеті директора відбулась приблизно за такою ж схемою, і з аналогічним приголомшуючим результатом. Єдине, я врахував те, що переді мною не сержант мого власного відомства, а жінка. Ставити каверзні питання я не став, а виклав все з порогу: так ось і так, ми такі-то, щойно винесли у вас картину! Втім, результат, як було сказано вище, був такий самий: Гоголь, німа сцена. І що з цієї директорки було спитати? Врешті решт, за безпеку державних цінностей, що зберігалися в підвідомчому закладі, відповідали переважно інші посадові особи – при великих погонах. Саме їм потрібно було ставити це питання. За них ми і взялися, набравши телефонний номер начальника управління позавідомчої охорони обласного УВС...
Полковник, котрий негайно прибув на місце надзвичайної події, мав достатню впевненість у собі, і тому був неймовірно крутим та грізним. Отож, з порогу директорського кабінету замість слова „Здрастуйте!” він почав сипати гнівним тирадами: „Ви хто такі! Що ви собі дозволяєте?!”. Особисто на мене його монолог не справив жодного враження. Полковник, ну то й що – в ситуації коли я у всьому маю рацію? Зупинити обурені вигуки колеги довелося короткими, але конкретними висловами, в яких я виклав можливі варіанти подальшого розвитку подій, та, частково, про те, що коли товариш полковник негайно не охолоне, то розмову, мабуть, буде продовжено в кабінеті у генерала (на щастя, йти до обласного УВС - п’ять хвилин), робочий стіл, котрого і прикрасить викрадена картина. Тут я, звісно, перебільшував – в жодному разі, бігти з доносом на колегу я б не став – це було не в моїх правилах, але полковник цього знати не міг... Тому одразу змарнів і насупився... Далі розмова пішла про речі суто ділові: про те, як, наприклад, налагодити охорону музею, щоб його не розтягли по експонату до голих стін. Невідомо, як ця розмова вплинула на полковника, але розслідувати крадіжки з цього музею нам більше не доводилося...
Для того, аби у читача не склалося враження, що саме Харків і однойменна область були в „лихі 90-ті” та напередодні якоюсь „Меккою” для викрадачів культурних та історичних цінностей, варто, мабуть, згадати про загальну ситуацію з подібними злочинами в Україні.
За оперативними даними карного розшуку протягом 1991-2000 років в Україні було скоєно більш ніж 3000 злочинів, що були пов’язані із заволодінням антикваріатом і витворами мистецтва. Коли ми вдамося до аналізу злочинів, що були пов’язані з культурними цінностями, котрі було скоєно протягом п’яти років - з 1991 по 1995, то побачимо, що їх зростання припадає на 1993-1994 роки (1993 - 309, 1994 - 359). 1995 року відбувся позитивний, на перший погляд, „злам”, певне зниження рівня активності „мисливців за антикваріатом”. Безумовно, була в цьому заслуга і правоохоронних органів, котрі відловили найбільш прудких розкрадачів музеїв, храмів, та приватних колекцій. Однак, на тлі суто кількісного зниження з середини – кінця 90-х відбулося, так би мовити, якісне зростання, та розширення діапазону засобів скоєння таких злочинів. Вони набули нових рис та якостей. Зокрема, з’явилося безліч викрадень цінностей на замовлення, котрі були більш кваліфікованими у „виконанні” і здійснювалися організованими, згуртованими кримінальними угрупованнями...
Потрібно згадати ще про одну особливість – переважна кількість (більш як 55%) викрадень антикваріату, предметів мистецтва здійснювалися в той час з помешкань громадян.
З першим таким випадком, що мав навіть не великий, а величезний резонанс, мені довелося зіткнутися ще на зорі своєї міліцейської служби. І аж ніяк не в якості її учасника. Просто „розгромні” для декого результати розслідування вбивства, що було скоєно в Москві, відставного адміралу флоту, Героя Радянського Союзу Георгія Холостякова, котрі прокотилися через це Україною, і Харківською областю, зокрема, запам’яталися всім. Вбивство, що його було скоєно 18 липня 1983 року в Москві, розцінювалося як дуже резонансне. Від рук невідомих злочинців загинув легендарний адмірал, ветеран, заслужена та відома людина, а також його дружина. Причиною