Перехрестя долі, стр. 90
Уявіть собі реакцію мешканців мирного села, на території котрого було розташовано „Наукову”, коли вдень до будівлі контори підлетіла вантажівка, з котрої висипали озброєні до зубів люди. Реакція була бурхлива ( і це напередодні візиту президентів до області) – майже все населення доволі великого села зібралося біля контори, спалахнуло всенародне обурення, котре і стало причиною масових заворушень. Озброєну командуміліції нікуди не пустили, і вони з ганьбою покинули село. Слава Богу, хоч до стрілянини справа не дійшла. Але цей приїзд потягнув за собою цілий ланцюг неприємних подій...
Чи була це певна провокація з боку наших співробітників?! Не виключаю й таку можливість. Хоч потім, звісно ж, „винуватці події” у всіх без виключення звітах та поясненнях писали, що зробили таке виключно через неперевірену оперативну інформацію, а також бажаючи зробити „все як слід і в повному обсязі”. Як то кажуть, примусь дурня Богові молитися, то він і голову розтовче. Гадаю, що коли не в цих „ініціаторів”, то в інших „небайдужих” людей цікавість до конфліктної ситуації, що склалася у селі, котре знаходилось під самісіньким містом, виникла одразу, і була реалізована без зволікань. Будучи обізнаними щодо приїзду президентів наступного дня, котрі мали провести зустріч в будівлі обласної державної адміністрації, вони здійснили спробу їх заблокувати і зірвати міжнародну зустріч.
В який спосіб це було зроблено? Після того, як міліція покинула територію фірми „Наукова” вже наступного дня її керівництво (нагадаю - керівник фірми був Народним депутатом України, і мав досить вагомі зв’язки у Києві) розробило план проведення акції протесту. Її суть полягала в тому, аби організувати марш колони, що складалася з мешканців села, котрі „потерпіли від міліцейського свавілля і ним же обурені” до міста з використанням сільськогосподарської техніки. Метою акції було блокування президентів містом. Звісно, не обійшлося без порад та консультацій Павла Івановича, котрий в цей період ще перебував на Україні. Результатом акції повинна була стати дискредитація роботи слідчої групи та й всієї правоохоронної структури області, що допустила такий удар по міждержавним відносинам.
Чи мали ми інформацію відносно подій, що їх планували „Науковці”? Так. Однак, отримали її запізно – тільки на ранок в день приїзду високих гостей. Не зважаючи на це, траса, котрою повинна була рушити „демонстрація”, була, як ми гадали, надійно перекрита двома постами ДАІ. Не врахували ми одне єдине – міцні зв’язки організаторів з керівництвом того ж-таки ДАІ... В результаті пости-зрадники колону до міста пропустили. Сигнал про колону сільгосптехніки, що нараховувала до десяти одиниць, і автобуси з людьми, котрих налічувалося близько 200 осіб, ми отримали вже тоді, коли вони розвернулися і вирушили від заводу „Южмаш” в бік обласної адміністрації по вулиці Робоча.
Часу на роздуми не було. Керівник УМВС Юрій Смирнов вирушив до адміністрації, аби затримати президентів, котрі, згідно плану, повинні були виїхати до „Южмашу”. Мені ж було віддано короткий наказ – колона повинна бути затримана за будь яку ціну!
Сім хвилин потому я дістався вулиці Робоча, і тільки-но розташував автівку поперек проїжджої частини, як зверху з’явилися трактори та автобуси. Я вийшов на зустріч Т-150, здійняв руку вгору і зупинив його. Разом з цим з автобусу, що їхав за трактором почали виходити жінки, котрі негайно накинулися на мене з вимогами пропустити колону далі.
Ставало гаряче – найактивніші громадянки вже намагалися здерти з мене папаху, і на додачу погони з форменої куртки. Краєм ока я помітив начальника служби охорони громадського порядку О.Буйвола, котрий біг до мене, та співробітників „Беркута” і ДАІ. Углядівши підмогу, що так вчасно прибула, активісти дещо принишкли, хоч, підбурені організаторами, і вийшли із автобусів, що зупинилися, та влаштували мітинг безпосередньо на проїжджій частині.
Агафонов, що прибув разом з ними, репетував щосили, час від часу закликаючи натовп до штурму адміністрації і навіть „походу на Київ”. Ю.О.Смирнов, котрий з’явився у вирі подій, поговорив з ним, суворо закликаючи до порядку, після чого запросив всіх присутніх до зали клубу „Южмаша” де процес і продовжився в більш спокійному ключі – майже до вечора. Претензії, що їх висловили громадяни, було записано, і усі вони отримали відповідні роз’яснення.
За цей час президенти, котрі завершили програму перемовин та протокол візиту, виїхали до аеропорту, не відвідавши заводу. Гадаю, що наш гість – Туркменбаші, про те, що сталося, взагалі не дізнався, а Леонід Данилович, котрий знав причину ситуації, а також був обізнаний щодо заходів, котрі вживалися задля її локалізації та вирішення, зреагував спокійно. Таким чином ті, що його планували конфлікт, результату, на котрий очікували, не досягли.
Величезне значення для сторони, що приймає високоповажних гостей, має не лише якісна перевірка тієї оперативної інформації, що її було отримано напередодні візиту, але й миттєве вирішення „позаштатних” моментів, що виникають. Під час зустрічі президентів України та Румунії, котра проходила в оперному театрі міста Чернівці, до будівлі несподівано підійшла чимала група громадян із плакатами, що засуджували дії в районі Чорноморського шельфу. Все це супроводжувалось вигуками „Ганьба!”. Після швидкої наради із керівниками Державної служби охорони, ми прийняли рішення, локалізувати натовп співробітниками УДО та міліції, що були одягнуті у цивільне, котрі під час виходу президентів повинні були скандувати: „Дружба!” Саме це й було зроблено. Президенти, котрі вийшли з будівлі опери, привітно помахали „дружньому” натовпу та пішли до машин.
Що завжди примушувало нервувати під час забезпечення проведення заходів, котрі пов’язані із вищими посадовими особами держави, так це ті моменти, коли особи, що їх охороняли раптом починали діяти геть не за планом, змінюючи маршрути пересування, котрі були заздалегідь обумовлені. Ті, хто в ці миті ніс відповідальність за безпеку перших осіб, відчували неймовірну напругу.
Подібний випадок трапився 2003-го року в Одесі, де проходила зустріч Президента України з лідерами двох держав, що межують з нашою країною. Власне, після зустрічі три президенти відвідали Свято-Преображенський кафедральний собор, що був розташований у центрі