Перехрестя долі, стр. 78

Але, у вихідні вони продовжували телефонувати П., цікавлячись, чи зібрав він потрібну суму. До того ж, на пропозицію щодо передачі грошей готівкою відповідали категоричною відмовою. „Мерседес” дійсно знаходився там, де вони вказали.

Час минав, в понеділок – четвертого вересня вимоги відновилися. Саме в той день востаннє вийшов на зв’язок сам Гельфанд. П’ятого числа відбулася спроба перерахувати гроші на вказаний рахунок, але трансфер не вдався.

Починаючи з наступного дня та протягом тижня на телефони офісу та мобільний дружини телефонували безліч разів – бандити торгувалися, вимагали грошей, відкладали звільнення заручника. Кінець кінцем, тринадцятого вересня вони погодилися взяти гроші готівкою. Телефонуючи на мобільний телефон дружини комерсанта, викрадачі тричі змінювали місце зустрічі, допоки остаточно не обрали одне із сіл Київської області. Там на них очікували до другої години ночі родичі викраденого і оперативники, котрі взяли це місце під нагляд. Всі події відбувалися під контролем УБОЗ з першого ж дня, коли П. звернувся до міліції. Ніхто не з’явився. З того дня зв’язок з викрадачами обірвався.

Як з’ясувалося згодом, практично всі дії міліції відстежували та контролювали люди Гончарова та він особисто. Яким саме чином – про це сказано вище. Викраденого комерсанта на той час вже давно не було серед живих. „Гончаровці” вбивали усіх заручників, незалежно від того отримали вони викуп, чи ні.

Під час ретельного опрацювання всієї інформації, що її було отримано в процесі перемовин із викрадачами, оперативники вийшли на слід угруповання. Перш за все, перевірили фірму, на рахунок котрої повинні були перераховуватися гроші. Знайшли її власника – в’єтнамця. Він пояснив, що, начебто, влітку 2000 року до нього звернувся знайомий, котрий й звів його з іншим знайомим. Той попросив надати рахунок задля переведення грошей. І залишив телефон: „на випадок, якщо гроші надійдуть”. Той-таки телефонний номер „засвітився” під час перемовин щодо викупу – „Київстар”, активований через картку ASE&BASE. Працюючи над встановленням його власника, співробітники УБОЗ проаналізували дзвінки з цього телефону. І одразу насторожилися: виявляється, дуже активні перемовини з нього велися із... заступником начальника СУ ГУМВС України в Києві. Досить швидко було встановлено власника мобільного телефону - котрий в минулому був неодноразово засуджений, а потім ще двох учасників злочинної групи. А деякий час потому за цим ланцюжком зв’язків було встановлено ще один мобільний номер – „Голден Телеком”. Його власником, також через цілу низку підставних осіб,був Ігор Гончаров. Оперативникам стало відомо ім’я ватажка угрупування.

Вже тоді можливо було зробити висновки з приводу того, як саме створювалося майбутнє ОЗУ - ще у 1994 році Гончаров здійснював оперативне супроводження кримінальної справи, за якою, згаданий раніше, судимий громадянин, проходив у складі злочинного угрупування. А розслідував цю справу той самий заступник начальника СУ ГУМВС.

Формування угруповання, по суті, розпочалося саме тоді. Пограбування, викрадення та вбивства її члени стали скоювати вже пізніше. Коротко нагадаю історію банди, принаймні – основні моменти.

Першим епізодом викрадення людей, про котрий достеменне відомо, став злочин, скоєний стосовно Михайла Жураковського та Євгена Аврамчука. Метою злочинців було заволодіння сумою в 150 тисяч гривен, що знаходилися на рахунку фірми Жураковського. Отримати гроші їм все ж таки не вдалося – незважаючи на те, що в день викрадення бандити обшукали квартиру Жураковського та викрали всю службову документацію обох бізнесменів. Не отримали вони й викуп у сто п’ятдесят тисяч доларів. Здобиччю бандитів стали дві захоплені ними автівки – „Хонда” та „БМВ”. Вже тоді почав формуватися специфічний почерк банди. Захоплення заручників відбувалося із використанням міліцейської форми та посвідчень співробітників ОВС. Жертв тримали певний час у підвалі приватного будинку, а потім відвозили до лісу, що знаходився під Бортничами – з метою вбивства. Потерпілих того разу було розстріляно.

В подальшому Гончаров розправлятиметься із заручниками та іншими жертвами банди, застосовуючи удушення. Можливо, справа в даному випадку полягала в тому, що за такого способу розправи він отримував задоволення.

Трупи закопували на глибині у півтора метри та заливали розчином вапна та скла. Це стане напрацьованою технологією „Гончаровських” бандитів: яма півтора на півтора (подільники, котрих Гончаров змушував працювати могильниками, заявляли згодом, що яму іншого габариту він міг „не прийняти”) – а вапно із склом використовували аби збити зі сліду службово-пошукових собак.

Скоювали члени банди й розбійні напади. Ось один із епізодів:

Ранком восьмого липня 1998 року бандити (шестеро, на чолі з самим Гончаровим) зупинили на автостраді Київ-Ковель, що під Бородянкою, вантажний „Мерседес”, за кермом якого знаходився громадянин Польщі. Автомобіль був повністю завантажений – віз до Києва 24 тонни різних сортів чаю, що належали відомій німецькій фірмі. Згодом злочинці розділилися – четверо попрямували з вантажем до Києва, викравши чаю на 300000 доларів, автомашину залишили у Жулянах, а двоє бандитів „подбали” про водія.

Можна сказати, що водієві поталанило – він відбувся, фактично, легким переляком – з огляду на дії тієї банди, до рук котрої він потрапив. Його затягли до лісу, де примусово залили до рота півлітра горілки і відібрали все особисте майно. Втім, скоріш за все, члени ОЗУ не довели злочинний намір до кінця з причин, що від них не залежали – коли водія, попередньо одягнувши в кайданки та заклеївши очі, запхали до автівки і повезли у бік Києва, машину з бандитами зупинив міліцейський патруль.

Водій-поляк залишився живий і навіть опинився на свободі, а двом членам банди, котрі „засвітилися” під час затримання, не поталанило.

Вони теж мали стосунок до міліції – до того ж, до одного із її спеціальних підрозділів. До складу банди їх залучали поступово. Спочатку під виглядом „службової діяльності” – начебто триває спеціальна операція, таємна. І накази кудись їхати і щось робити вони отримують від людини із своєї системи, котрий відрекомендувався як старший за званням. Все законно, а коли є питання - над ними повинно розмірковувати керівництво, котре поставило завдання.

З часом Гончаров проводив певну моральну обробку. Молодим хлопцям, котрі не розуміли, в що саме їх затягують, він розповідав, яка він чудова людина, що