Перехрестя долі, стр. 75
Його величезний досвід практично кожного дня допомагав під час розкриття тяжких злочинів. Я пригадую „замовний” розстріл підприємця на третьому поверсі в під’їзді будинку де він мешкав. Петро Микитович, котрий виїхав на чолі оперативно-слідчої групи, організував ретельний огляд місця події і, всупереч майже загальній думці присутніх, з приводу того, що злочинець після вбивства, напевно, вийшов на вулицю, наполіг на огляді всього під’їзду дванадцятиповерхового будинку.
У результаті виявилося, що люк, котрий виходив на горище був відчинений, і ним скористався вбивця для подальшого переходу до одного із сусідніх під’їздів – аби непомітно залишити місце злочину.
Під час огляду було вилучено відбитки пальців. Серед них було виявлено й ті, що належали раніше судимому, котрого і було викрито у скоєнні цього вбивства після затримання. Як результат – злочин було розкрито протягом доби.
Таким оперативником був П.М. Опанасенко – сищик від Бога, майбутній генерал-полковник міліції, заступник Міністра МВС, начальник кримінальної міліції України. Людина, котра знищила десятки найнебезпечніших банд, розкрила, без перебільшення, тисячі тяжких злочинів.
Дуже серйозні питання у нового керівництва столичної міліції виникли з приводу забезпечення роботи ринків міста Києва, де, фактично, безроздільно панували перекупники, і чинилося свавілля, котре ретельно прикривалося співробітниками міліції.
Ніхто із безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції не мав можливості торгувати на ринку. Всі продукти, котрі вони планували реалізовувати у Києві, в них перекупалися ще на під’їзді до ринку. Було створено цілу корумповану систему, котра наглухо закривала доступ на ринки саме селянам-трударям. Ці люди не мали змоги отримати відповідну документацію ані у ветеринарній, ані в іншій контролюючій службі, не могли оформити документи на торгове місце, знайти людину аби порубала м’ясо, чи то знайти ваги.
Фактично, опорні пункти міліції – „точки наведення порядку” на ринках перетворилися на пункти вилучення частки сільгосппродукції, і перетворення останньої у відповідні пакети з подальшою розвозкою та роздачею „потрібним людям”. Діючи разом з корумпованою адміністрацією ринків, міліціонери вирішували „шкурні” ринкові питання, отримуючи за це відповідні грошові „відкати”.
Для того, аби навести лад на ринках, нами використовувалися підрозділи міліцейської розвідки. Закупалося, наприклад, м’ясо, і наші співробітники, діючи під прикриттям, намагалися на ринку отримати всі дозволи для реалізації цього товару. Наразі, процес документували. З’ясовувалося, як діють в даній ситуації служби, котрі повинні забезпечувати можливість торгівлі на ринку. Також контролювалася й діяльність міліціонерів. І не лише „місцевих”, а й тих, котрі взагалі не мали жодного стосунку до ринків, а приїжджали туди „пастися” . Потрапляли в об’єктиви й сержанти, котрі шпиняли бабусь і брали з них по десятці, й співробітники ДСБЕЗ, котрі обкладали даниною торговців промтоварами, оперуючи вже іншими цифрами.
Ми дійсно побачили, що з кожної „точки” офіцер міліції, котрий обслуговував ринок, здебільшого мав за день по п’ятдесят-сто гривень. Припустивши, скільки вони так „заробляли”, ми зрозуміли, що за такого розкладу вони не прагнуть підвищення. Протягом п’яти днів такий „базарний трудівник” у міліцейських погонах „заробляв” приблизно мою зарплатню...
Після того, як розвідувальна служба доповіла про результати відповідної роботи, було проведено колегію ГУВС Києва, присвячену наведенню порядку на ринках міста, де були присутні всі керівники міських підрозділів. Всіх співробітників міліцейських колективів, котрі були закріплені за ринками, було усунено з посад, що вони їх обіймали і, у більшості випадків – звільнено. В майбутньому аналогічні заходи ринками міста Києва проводилися постійно.
Також було розпочато кадрове реформування столичної міліції, яке очолив полковник міліції Микола Васильович Волощук. Підвищені були критерії підготовки особового складу. ЇЇ вдосконалення здійснював підполковник міліції Анатолій Дмитрович Терещук (майбутній генерал поліції 3 рангу, начальник ГУ Національної поліції міста Києва, зараз – перший заступник голови Одеської обласної адміністрації).
Розкажу ще про один момент служби у столиці, котрий доводить те, що наближеність до начальства для людини служивої – не завжди є благом...
Начальник ГУ МВС відбув у чергову відпустку. Інструктуючи мене перед від’їздом, окрім іншого, він сказав: „У випадку, коли на території міста відбуватимуться заходи, в котрих братиме участь Міністр, ви обов’язково повинні бути там присутні...”
І я, виконуючи вказівки, прибув на проводи Кравченко, котрий відбував на нараду Міністрів внутрішніх справ СНД. Проводжали його також і члени колегії МВС, заступники Міністра. Юрій Федорович, йдучи та прощаючись з кожним, тиснучи мені руку, раптом запитав: „А як там у вас в Києві, взагалі, справи?” Я, звісно ж, відповів з належним оптимізмом: „Працюємо!”, на що почув: „Це загальна відповідь... Коли повернуся, запрошу вас задля конкретної доповіді!”. Після цього Міністр попрямував до літака...
Я, звісно, повернувшись до робочого кабінету, одразу зателефонував начальнику Главку і розповів про цю розмову, а він мені каже: „А навіщо ви туди взагалі пішли?” Я, як мені здавалося, резонно відповів: „Ви ж мені самі сказали, що я на заходах за участі Міністра повинен бути присутній! А аеропорт „Жуляни” – це ж територія Києва...”
Як би там не було, а тиждень потому Міністр прилетів, із його приймальні мені зателефонували. Мене на понеділок на восьму ранку викликали до нього задля доповіді. Я, звісно, і суботу, і неділю працював – готувався. У зв’язку з тим, що мені не сказали конкретно – їхати мені одному чи то з заступниками, то до МВС приїхали всі зами начальника ГУ МВС.
На момент нашого приїзду Міністра ще не було. Його помічник Миколай Молодцов попросив почекати, а тут і Кравченко заходить... Ми всі, як то слід, його привітали. А він запитує: „Чого ви всі зібралися?” І до мене: „Я лише тебе викликав!” Як результат, мої колеги по Главку залишили приймальню Міністра, а мене знов попросили зачекати.
Я дочекався, поки Міністр прийняв доповідь про події та пригоди минулої доби, і зайшов до Юрія Федоровича. Він запитав: „Яким чином побудуємо доповідь? Давай розробимо структуру, аби не витрачати часу дарма. В першу чергу – контрольні злочини – чітко, коротко і ясно: яка перспектива розкриття, чи є вона і таке інше. Питання друге – це, звісно, економіка, до того ж, не дріб’язок, а конкретні, „контрольні” справи із збитком понад мільйон...”
Економічні злочини із збитком понад мільйон одразу беруться на контроль Генеральною прокуратурою. Такі справи ми, звісно ж, мали, але небагато. До речі, питання щодо наведення порядку на ринках Юрій Федорович теж торкнувся. Що саме з цього приводу я йому доповідав, зрозуміло із написаного вище...
Під час бесіди Міністр