Перехрестя долі, стр. 63

До речі, декотрим членам банди зброя була не потрібна ще й з іншої причини – надто довго та професійно вони навчалися вбивати голими руками. Борисенко був колишнім бійцем морської піхоти. Шишкін – із елітного „спецназа” „морських котиків”. І хоча були й такі як Рапак – з трьома судимостями за плечима, неможливо змовчати про те, що під час розгляду складу Залогінської банди виникло чимало питань. Наприклад – стосовно нескінченного скорочення Збройних Сил і того, до чого ці скорочення, що в своїй більшості проводилися нерозважливо, в результаті призводять.

Під час розробки угрупування ці питання виникали постійно, оскільки слідом за колишніми морськими та сухопутними спецназівцями, що вміли ламати руками цеглу та людські кістки, до неї почали залучати й військових спеціалістів більш високого класу... Напередодні цілковитої ліквідації, у складі банди з’явився власний підривник – до того ж, не сержант-срочник, а кадровий офіцер-відставник, великий спеціаліст з мінно-вибухової справи. Він, щоправда, на своє щастя, „у справі” не встиг взяти участь, хоча й був готовий до цього...

Як і будь-яке подібне угрупування, банда Залогіна врешті-решт неодмінно повинна була розпастися, чи то зростати, до того ж, не кількісно, а якісно. Цього не відбувалося. Нічні „рейди” були лише однією частиною діяльності угрупування. Була й інша. Найбільш активні та небезпечні її члени – Залогін, Борисенко та декілька інших цілком легально перебували у складі охорони одного досить великого бізнесмена. Це була знову ж таки „надводна частина айсбергу”, була й „підводна”. Свою „охорону” цей бізнесмен використовував доволі своєрідно. Фактично, він давав їм конкретні наводки задля розбійних нападів – тобто, досить конкретно розповідав, з ким, коли і в якому місці має розраховуватися. Тобто, називав власних компаньйонів, що в певний момент матимуть гроші. Не виникало сумнівів, що він був цілком обізнаний з приводу того, що відбувалося далі (тобто, пограбування та розбійні напади на осіб, що він їх назвав). Оскільки подальші справи були ще більш цікавими – Залогін і компанія стали отримувати від цієї людини конкретні замовлення вже не на фінансове „опускання”, а на конкретну фізичну ліквідацію його партнерів з бізнесу. Одне з таких замовлень вони спробували виконати. І не їх провина, що не вдалося – як то пишуть у судових вироках, „злочинний намір не було доведено до кінця з причин, що не залежали від злочинців...”. Тобто, трапилося дещо, досить унікальне, але за законами медицини та балістики цілком можливе - людина, що отримала кулю прямісінько в обличчя, залишилася живою. Куля, що дала рикошет від лицьової кістки, вийшла з-під нижньої щелепи, дивом не зачепивши артерію. Медики його заледве врятували...

Вочевидь, не бажаючи повторювати подібні „проколи”, Залогін і знайшов собі підривника. Пластид – він, звісно, більш надійний. Те, що угрупування знаходилося на стадії перетворення на досить серйозну кіллерську „бригаду”, свідчило не лише це, а й інші чисельні речі, що їх було вилучено у її членів, та котрі вкрай зацікавили сищиків. Спеціальна апаратура задля прослуховування телефонних розмов, і – з іншого боку – не менш хитра техніка, що повинна була убезпечувати їх від прослуховування... Та багато іншого, цікавого, що недвозначно свідчить про те, який саме вид злочинної діяльності Залогін збирався зробити основним.

До речі, взаємовідносини з хазяїном-бізнесменом, будувалися з точки зору нормальних людських стосунків більш ніж дивно. Справа в тому, що за наводкою та командою Залогіна на цього-таки бізнесмена теж було скоєно розбійний напад. „Наїхали” не надто сильно (навіщо б Залогін різав курку, що несе золоті яйця) – дочекавшись слушної миті, коли він ставив машину на стоянку, відлупцювали та й забрали барсетку. Навіщо? А щоб життя медом не здавалося! І задля того, аби він краще відчув незамінність власної охорони – звісно, по допомогу, відлупцьований комерсант, побіг перш за все до них...

Міліція й цей злочин розкрила. Вірніше група Власенко-Жаркевіча. На той момент даний бізнесмен вже давно викликав у сищиків цікавість, як підозрюваний, але коли стосовно нього теж скоєно злочин... Перебуваючи два місяці в якості потерпілого, пан бізнесмен навіть порадіти не встиг з приводу того, що було встановлено шпану, котра його скривдила – варто йому було завітати буквально до іншого кабінету, як там він перетворився на підозрюваного. Скандал зчинився страшенний! Із вуст затриманого лилися щедрі обіцянки на адресу знахабнілих сищиків звільнити всіх, і то негайно. З кишень діставалися візитки прізвища та посади, що на них було надруковано, давали підстави поставитися до цих погроз цілком серйозно. Звідки ж йому було знати про розмову, що відбулася у нас з Жаркевічем напередодні. Сищик чесно попередив мене про те, що, зважаючи на рівень бізнесмена та середовище, в якому він обертається, колосального скандалу не уникнути. Але, разом з тим, надав документи, в котрих були наведені неспростовні докази того, що ця людина є причетною в якості замовника до ряду розбійних нападів та замахів на вбивство. Я ці документи забрав і буквально день потому повернув Жаркевичу з одним коротким словом: „Вперед!”

Отож, наразі сищиків не звільнили, а ось бізнесмена заарештували. І під суд він теж пішов...

Все це, однак, були подробиці та окремі моменти складного процесу. Головним було інше. Кожне наше спілкування з Жаркевичем під час доповіді щодо дій групи починалося одним й тим самим діалогом:

- Коли візьмеш Залогіна?

- Досить скоро, Юрію Еріковичу, досить скоро...

„Скоро” – визначення непевне. І чомусь зазвичай генерали цього визначення не розуміють. Не люблять вони його, надаючи перевагу конкретним датам та числам. Однак, я чудово розумів, з ким саме мають справу сищики. У кожного індивідуума, що тривалий час свідомо живе „на межі”, що ходить по краю, загострюється підсвідоме, інстинктивне відчуття небезпеки. Дає про себе знати так зване „горішнє чуття”, прокидається інтуїція, що дозволяє уникати переслідування, збивати зі сліду гонитву, уникати найхитріших капканів та пасток. Слід пам’ятати, що, наразі, Залогін був людиною досить неординарною. В своїй зграї він, мабуть, був найстрашнішим звіром, наразі, боялися його всі члени угрупування – чи то вони були колишніми військовими, чи то „блатними”. Наближення сищиків Залогін, за словами Жаркевича, відчував „спинним мозком”. Ті „накривали” одну за одною його конспіративні квартири – одну, другу, третю... На останній знайшли окрім зброї та інших „цікавих” речей... півсклянки води та скибку черствого хліба. Послання? Натяк на те, що він бува до всього готовий та йтиме до кінця? Чи то залишки звичайної трапези? Бандит, за словами