Перехрестя долі, стр. 56
Та, все ж таки, одна жертва трагедії була. В ту мить, коли брудна багнюка, що ринула з під землі, почала поглинати один за одним гаражі, котрі розташовувалися неподалік, до одного з них кинулася людина літнього віку. Чоловік, що мав років сімдесят, помчав рятувати свого „Запорожця”, котрий знаходився в одному з гаражів. Та й зник у підземному урвищі – разом із гаражем та автомобілем. Більше нікому з бажаючих врятувати власне майно за будь-яку ціну, втілити свої наміри в життя так і не вдалося – на їх превелике щастя...
Людей було врятовано, небезпека найстрашнішого поминула, але для міліції це була лише половина справи. Нехай навіть важлива, складна, та, без котрої все інше втрачало сенс – та лише половина. Люди з будинків, що потерпали від стихійного лиха, вистрибували, як то кажуть, хто в чім стояв. Зважуючи на те, що все відбувалося раннім ранком, більшість з них опинилася надворі маючи на собі з одягу лише білизну. Людей потрібно було одягти та взути. Людей потрібно було кудись розселити. Людей потрібно було чимось нагодувати. Більшість з тих, хто рятуючись, залишав квартири, не потурбувалися прихопити хоча б якісь документи. Це, звісно, теж сприяло виникненню проблем...
Мерія міста допомагала своєчасно організувати розселення та харчування постраждалих. Цією справою впевнено керував заступник міського голови Анатолій Клименко. Але переважна більшість проблем лягла на плечі Юрія Смирнова. З ними він, як завжди, гідно впорався. Президент України Леонід Кучма, котрий того ж таки дня прибув до Дніпропетровщини, визнав дії співробітників УВС – і пожежників і міліціонерів, як „цілком правильні”...
Втім, генерал Юрій Смирнов ніколи не працював заради сурм та слави. Таким вже він був. І все, що сталося, було для нього не приводом випинати груди: „Дивіться якій я вправний!”, а просто, як вже говорилося, черговим життєвим іспитом, що його було успішно складено. Важливим, ще й тому, що до Дніпропетровської області Юрій Смирнов прибув вже не лише в якості начальника обласного Управління внутрішніх справ – в якості Заступника Міністра внутрішніх справ України по Південно-Східному регіону. Історія виникнення цієї посади і призначення на неї потребує певних додаткових пояснень.
Регіон, до котрого було призначено генерала Смирнова керувати міліцією, відрізнявся від Луганщини принципово. Тут не було такого масового бандитизму. Але був „свій головний біль”, своя специфіка, подекуди більш заплутана ніж у шахтарському краї. Не завадить здійснити певний екскурс до історії...
Ні для кого не є таємницею, що тривалий час (котрий в народі називають „застійним”), Дніпропетровщина була таким собі „заповідником”. Не є таємницею і причина цього. Рідний край „дорогого Леоніда Ілліча”, був неначе та відома дружина Цезаря, поза підозрою. Коли ж часи Брежнєва минули – було викрито велику кількість вкрай непривабливих фактів. І за кількістю злочинів область тримала сумнівну „першість”, і середнє навантаження на співробітників міліції в ній було вище за усі розумні межі... Та це були наразі лише кількісні показники. Якісні були ще більш гнітючими - перша в Радянському Союзі кримінальна справа щодо організованого угруповання, котре займалося рекетом Мільченко-„Матроса”, яка прогриміла на всю країну, була порушена саме на Дніпропетровщині. До орбіти цієї безпрецедентної на той час справи потрапило чимало відповідальних працівників – як партійних, так і міліцейських. Скандал був неймовірний. А тут ще й пролунала справа „цеховиків”. Як виявилося, кажучи словами світового класика „...прогнило щось у...королівстві...”, і прогнило, судячи з усього, добряче.
Слід віддати належне міліції Дніпропетровщини - практично всі там вміли знаходити адекватну протидію чималим проблемам, що були. Саме в цій області було створено перші підрозділи по боротьбі з організованою злочинність. Також там, згодом, народився один з перших в Україні підрозділів міліції особливого призначення – ЗМОП. Дніпропетровщину посилено „чистили” від бандитів, і від організованих злочинних угрупувань, і від корумпованих співробітників правоохоронних органів. І чистили досить успішно...
В той час, коли до цього регіону довелося потрапити Смирнову, специфіка там була ще більш особлива. Цілком очевидно була нагальна потреба у зміні міліцейського керівництва (до того ж „стороннього”, ні з ким і ні з чим непов’язаного) – обласна міліція за багатьма показниками службової діяльності „недотягувала”... Окрім того люди, що володіли питанням, вже тоді починали говорити про зловживання і злочини, котрі відбувалися у сфері економіки, як у масштабах країни, так і Дніпропетровщини зокрема.
Виходячи з цього у Києві вигадали нестандартний хід: майбутньому начальнику УМВД в Дніпропетровській області було Указом Президента надано статус Заступника Міністра внутрішніх справ України по Південно-Східному регіону. Тобто, окрім, власне Дніпропетровщини до зони його кураторства наразі належали Донецьк, Луганськ, Харків і Запоріжжя. Головне – тепер начальник міліції Дніпропетровщини призначався без узгодження з керівництвом області.
В червні 1997 року я прибув до нового місця служби. В Дніпропетровську на мене очікував пост першого заступника начальника УМВС, кураторство над кримінальним блоком міліції...
- Ну, що Юріє Еріковичу, чи подобається вам квартира? – мер Дніпропетровська, Микаола Антонович Швець, котрий мене запитував, схоже, не жартував, а виявляв дійсно щире бажання потішити щойно призначеного першого заступника обласного УВС.
- Ну-у..., взагалі-то так, подобається – я поглянув на блакитне небо, що простяглося над нами, і подумав про те, що подібний „вибір квартири” виглядає досить комічно...
Весь гумор ситуації полягав у тому, що я і Швець дійсно знаходилися в моїй майбутній квартирі. Та лише будинок цей, на третьому поверсі котрого знаходилася моя квартира, було збудовано наразі саме до третього поверху і стелі в квартирі не було. Отже над нашими головами було небо.
Будинок було добудовано вісім місяців потому і квартиру в ньому я отримав – до речі, саме ту. Таке завершення мав перший етап мого перебування у Дніпрі, що був, якщо казати відверто, пов’язаний із не надто приємними у побутовому сенсі обставинами.
Номер у гуртожитку УВС „Динамо”, де я мешкав