Перехрестя долі, стр. 55
Генерал, котрий стояв на сумнівному віддаленні, бачив усе у найдрібніших подробицях – як моноліт капітальної будівлі, що видавався на перший погляд непорушним, прийшов у неправильний за всіма статтями рух, як він руйнувався, складаючись картковим будиночком, полишивши по собі лише хмару цементного пилу та купу уламків, котрі були спотворені так, що їх годі було упізнати.
„Живим звідти не міг вийти ніхто... – цієї хвилини то була головна думка генерала Юрія Смирнова, - отже, все вірно!” Останнє, безумовно, стосувалося дій його підлеглих, котрі прибули на місце не тоді, коли трагедія вже перетворилася на факт, котрий відбувся, а вчасно – коли ще було можливо та потрібно робити те, задля чого вони, власне й були призначені – рятувати людей. З будинку, котрий руйнувався та гинув назовні не вирвався ніхто – з тієї причини, що вириватися було нікому. Завдяки генералу Смирнову люди звідти були евакуйовані заздалегідь – усіх до одного.
Події, що згодом отримали у Дніпропетровську назву „трагедія мікрорайону „Тополя”, можна сказати, ознаменували собою прихід до Дніпропетровської області Смирнова у якості міліцейського керівника. Трапилися вони буквально за якійсь місяць по його приходу на посаду. Власне кажучи, то був черговий іспит на звання керівника, до котрих Юрію Олександровичу було не звикати. Втім, у Дніпропетровську цей іспит довелося „здавати екстерном”...
Шансів на те, що підземна стихія, котра раптово виявила себе, не призведе до людських жертв, було мало. Специфіку того, що трапилося, визначало те, що основною, „зоною лиха” став житловий будинок. Відбувалося все зранку раненько – тоді, коли всі мешканці перебували вдома, і багато хто з них спав. Як правило, у подібних випадках так хтось і гине – не встигнувши навіть прокинутися та зрозуміти, що саме сталося. Дехто гине, намагаючись урятувати нажите майно, хтось – у паніці, що неодмінно виникає. Єдиний порятунок у такому випадку – правильна організація...
Вода, як написано у багатьох книгах, джерело та основа життя на Землі. Втім, за усього цього вона може і перетворюватися на страшну стихію, що змітає геть усе на своєму шляху. Хто не знає про тайфуни, цунамі, повені та ураганні зливи, що несуть жах та загибель? Трапляється й іншим чином: вода, що її не бачить око, прокладаючи собі шлях, перетворює землю на те, що вже нездатне втримати на собі ані людину, ані те, що збудоване нею. Такі прояви стихії, на свій лад є ще більш жахливими, бо до останньої миті є прихованими, і, через те – практично непередбачуваними... Течія будь-якої великої ріки має супутній каскад ґрунтових вод, що течуть, підживлюючи річковий потік, живлячись з нього та перебуваючи із ним у нерозривному зв’язку. Змінюється течія ріки – змінюють свій напрямок і ґрунтові води. Дніпро не був виключенням. Десь у глибинах відбулися певні зміни – і потоки, що відходили від основної водної артерії, хлинули до підземних пустот, заповнюючи, розширюючи їх, змінюючи склад ґрунту до стану хиткої субстанції, що не була вже ані землею, ані водою у чистому вигляді. В глибині землі почав назрівати жахливий гнійник, що мав прорватися рано, чи пізно...
...Перший тріск у стінах – голосний, виразний, що не міг ані примаритися, ані наснитися – пролунав приблизно о шостій годині ранку. Люди, котрі сприйняли все більш ніж серйозно, (будинок, як і кілька сусідніх, стояли на краю глибокої балки), одразу взялися „обривати” телефони: „Рятуйте, будинок руйнується!” в ті часи Міністерства з надзвичайних ситуацій ще не існувало – щоправда, були підрозділи так званої Громадської оборони. Але як будь-яка структура, що має не надто великий статус, вона була досить обмежена в своїх реальних можливостях, особливо під час таких серйозних ситуацій як та, що виникла на „Тополі”. А тому хто ж в першу чергу був зобов’язаний приймати рішення, застосовувати конкретні дії, залучаючи підрозділи, що є у розпорядженні? Звісно, начальник управління внутрішніх справ області.
Щойно начальнику УВС доповіли про те, що відбувається, він негайно віддав команду кільком пожежним частинам виїхати на місце події і там з’ясувати суть та масштаби пригоди. Після першої ж доповіді: „Стінами будинку ширяться тріщини, що їх гарно видно!” було прийнято рішення виводити людей без зволікань. До того ж це стосувалося не лише будинку, що загрожував з хвилини на хвилину зруйнуватися, а ще трьох будинків, котрі знаходилися поряд та були розташовані поблизу тієї ж балки. Генерал виїхав на місце особисто...
В подібних ситуаціях завжди можливий розвиток подій за двома сценаріями: чи то величезна маса військових, міліціонерів, співробітників усіх інших служб, котра покликана задля порятунку й допомоги, наразі розбавлена цікавими та місцевими мешканцями, що їх охопила паніка, перетворюється на практично некерований натовп, що не має пуття, і не здатен на будь-які розумні дії. І тут вже – як Бог дасть... Чи то – усі присутні діють, як єдиний налагоджений механізм, уникаючи будь-яких непотрібних дій, без жалю відсікаючи усіх зайвих в даний час в даному місці людей, будь-яка паніка придушується одразу, і, взагалі, кожен знає де йому в цю хвилину потрібно знаходитися і що конкретно робити. На щастя, на „Тополі” було реалізовано другий сценарій.
Генерал не був ідеалістом, і чудово розумів, що навряд хтось із громадян з власної ініціативи кинеться рятувати мешканців будинку, що гине. А ось злодії та інші маргінальні особистості напевне спробують вдатися до мародерства. Тому біля під’їздів будинків, котрі залишалися цілими, але їх покинули мешканці, було виставлено оточення. Ще одне оточення обмежило доступ до школи, що була розташована поряд – час минав, і діти, коті нічого не підозрювали, почали збиратися до початку уроків. До речі, коли школа, неначе картонна, почала поступово розлазитися і половина її обвалилася, виявляти героїзм кинулися співробітники ДАЇ, що знаходилися на місці. „Дозвольте, товаришу генерал, ми швиденько заскочимо, і винесемо хоча б обладнання з комп’ютерного класу, воно ж грошей коштує!” Смирнов заборонив. Категорично... І, як виявилося, знову мав рацію. Досить швидко друга половина шкільної будівлі завалилася