Перехрестя долі, стр. 44
В своєму розвиткові Карпенко-„Сивий” все відчутніше опускався до методів, що навіть в злочинному світі мають назву „свавілля”. Що вже казати про напад на райвідділ, (котрим керував його „права рука”, так званий Пелюха), коли зі „своїми” він з’ясовував стосунки в такому ж стилі. Наразі, ці „акції” набирали все більшого розмаху. Підслідивши лідерів одного з конкуруючих угрупувань, що зібралися у якихось своїх справах в одному з приватних житлових будинків Перевальського району, бойовики „Сивого” оточили його з усіх боків і відкрили вогонь із автоматів. Мабуть, стріляли доти, допоки ті, хто знаходився у будинку виявляли хоч якісь ознаки життя. Оперативна група, що приїхала на місце „розстрілу” лишень навколо будинку назбирала 160 стріляних гільз і три трупи! (Разом з цим, міліціонерів вразив той факт, що якимось дивом вціліла маленька дитина, що спала у ліжечку біля стіни.)
Було зрозумілим, що свою діяльність Карпеко збирається провадити в тому ж такі дусі. Уявіть собі, що я відчув, коли отримав оперативну інформацію про те, що на черговому бандитському збіговиську, котре було присвячено питанням щодо угруповань азербайджанців, вихідців з Арменії та Кавказу, що „піднімалися” у регіоні, „Сивий” віддав своїм людям однозначну команду: „Різати чорних!”. Різати всіх без винятку „осіб не тієї національності” на базарах та в інших місцях, де під руку потраплять. Лише цього міліції не вистачало! Особисто я чудово розумів, до чого призведе такий розвиток подій - різаниною з міжнаціональним нахилом. До того ж, добре обізнаний щодо „відхідливості” та здатності гарячих кавказьких парубків „пробачати”, не мав жодних сумнівів з приводу кривавих дій у відповідь, котрі разом із діями угрупувань „слов’янських” взагалі невідомо до чого призведуть. Нерідко в історії СРСР, конфлікти, що начебто починалися з простого хуліганства чи то бійок на базарах, призводили до подій, коли ситуація виходила з під контролю і проливалися ріки крові...
Втім, і це було ще не все. Окрім рекету, „розбірок” минулих та майбутніх зі своїми побратимами з кримінального ремесла, стрілянини по райвідділу і цілого „букету” інших злочинів, луганська міліція мала до Карпенка ще один рахунок. І був він серйозніший за інші. Мова йдеться про вбивство Миколи Скорохода, що його було скоєно в ніч з 30 червня на 1 липня 1995 року...
Алчевський металургійний комбінат був місцевим Клондайком, що приваблював усіх шукачів наживи. Саме завдяки цьому підприємству, мало не найбільшому у Європі комбінату, Алчевськ був відомий у всьому світі. Наразі, ниточки контрактів, торгівельних постачань і зв’язків тяглися від АМК до найрізноманітніших куточків світу.
На момент призначення на посаду нового Генерального директора – Миколи Івановича Скорохода, АМК був оповитий цілою мережею різноманітних малих, приватних та інших підприємств. Перевірка, що її було згодом проведено виявила 60.000 підприємств, що контактували з АМК. Вони постачали на комбінат вугілля, металолом, газ – усе, що необхідно задля роботи підприємства – а комбінат такого масштабу, аби працювати як слід, потребує чималої кількості ресурсів. Наразі, оборудки відбувалися по бартеру – таким чином з АМК зникав метал.
Разом з цим, порахувати яка кількість фірм поміж тих, що „крутилися” навколо комбінату, дійсно належить „Сивому” чи то іншим представникам криміналітету, було неможливо. А скільки було тих, де за допомогою підставних осіб „відмивалися” гроші злочинців, створюючи надприбутки? Переважна більшість таких оборудок та комерційних стосунків не мали нічого спільного із законністю, і були неприбутковими для комбінату. За оперативними даними один і той самий вантаж металолому міг бути зданий на комбінат (за відповідну оплату), вивезений з території підприємства, і зданий знову (звісно, за нову оплату).
Завдяки таким партнерам укладалися більш ніж сумнівні угоди, під час котрих метал зникав невідомо куди, а оплата за нього не надходила роками. Нерідко в подібних випадках продукція відпускалася за кордон, і вже не було жодної змоги повернути ані її, ані валютні кошти, що осідали десь в „оффшорах”. Борги, що їх АМК мав перед партнерами, так само як і суми, котрі інші партнери заборгували АМК обчислювалися мільйонами доларів. Додаємо до цього – несплату податків, постачання сировини за завищеними цінами та інше.
Микола Скороход вирішив дати лад всьому, що діялося навкруги та всередині металургійного гіганту. З огляду на його дії, Генеральний мав на меті: оздоровлення зовнішньоекономічної діяльності, упорядкування поставок на комбінат та відпуску з нього продукції. А головне, він намагався зрозуміти в чому полягає діяльність чисельних МП, ПП, та СП, що присмокталися до комбінату неначе ті п’явки, висмоктуючи з нього життєві соки. Вочевидь, Скороход планував продовжити співпрацю лише з тими фірмами, робота котрих приносила АМК реальну користь. Чи то, принаймні, не шкодила. Саме цим він і підписав собі смертний вирок.
Подібний розвиток подій в жодному разі не міг задовольнити кримінальних лідерів, що звикли розглядати АМК, як своє господарство. Напевне, норовливого Генерального попереджували. До того ж, усіляко – і „м’яко радили”, і намагалися „ жорстко тиснути”. Але директор металургійного комбінату не виявив бажання пристати на „угоди” та „домовленості”. І терпець бандитів урвався. Згодом, під