Перехрестя долі, стр. 40

ставав все більш широким. Посади, що я їх обіймав, були вже командні - заступник начальника відділу, начальник відділу. Довелося поборотися і з майновими злочинами, і з зазіханнями на життя співгромадян. Отже, незважаючи на кар’єрне зростання, легким та веселим цей шлях наразі не був. Бо маршрут, за котрим він був прокладений, прямував – від одного злочину до іншого, від однієї людської біди – до іншої. І обабіч дороги спостерігалися аж ніяк не квітучі та запашні сади, а щось зовсім інше. Головним було те, що свого напрямку шлях не змінював – та й пасажиром, чи то легковажним „туристом” я на ньому не був ніколи, на якій би посаді не опинився, аж до заступника начальника міліції Харкова, залишаючись, власне, оперативником (адже був „замом” саме з оперативної роботи). Шлях міліцейського керівника - чим він ширший, тим жвавіший „рух” на ньому, більше відповідальності, більше турбот та складнощів. Ніколи не був він „хайвеєм”, що ним змога було мчати, прислухаючись до приємної музички, та споглядаючи краєвид з вікна автівки.

Скажу відверто, що п’ятнадцять років служби в міліції Харківщини пройшли у трудах та тривогах. І, ось, в той момент, коли я перебував на посаді заступника начальника УВС міста Харкова з оперативної роботи шлях вивів на чергове перехрестя...

Почалося все з того, що на посаду начальника УМВС в Харківській області було призначено Віталія Миколайовича Музику. Так вже повелося в українській міліції... і не лише в міліції... і, напевно, не лише в українській... коротко кажучи, призначення нового керівника вищого рангу неминуче тягло за собою цілу лавину кадрових переміщень керівників, що нижчі за рангом. Змінювався лідер – змінювалася й команда. Розмірковувати з приводу того - добре це чи погано, вірно чи ні, ми не будемо. Факт полягає в тому, що одного чудового дня, мене було викликано до кабінету нового начальника УВС області, де на мою адресу пролунало чимало улесливих слів, і було запропоновано перейти вже до обласного апарату – стати начальником Управління кримінального пошуку УВС Харківської області. До речі, останнім цю посаду обіймав Олександр Гапон, котрий відбув з Харкова до Києва аби очолити службу в масштабах усієї країни.

Особливого вибору в мене не було. Наразі, коли зважити на те, що я добре розумів: основний сенс отриманої пропозиції – звільнити місце, що я його займав, для когось із членів нової команди. Попрохавши час на роздуми, я покинув генеральський кабінет. Однак, не встиг дістатися власного кабінету, як там пролунав доволі неочікуваний для мене дзвінок. Телефонував полковник Юрій Смирнов – котрий нещодавно залишив посаду заступника начальника УВС Харківської області, і наразі обіймав посаду начальника УМВС в Луганській області.

Поцікавившись як просуваються мої справи, він раптом виголосив свою пропозицію – піти до нього, на посаду заступника начальника обласного УВС. Дещо спантеличений таким розвитком подій, я попрохав дозволу хоча б приїхати аби подивитися, що то за Луганськ такий. Ані в самому місті, ані в області я ніколи в житті не був.

Подорож на службових „Жигулях” не забрала багато часу. Одразу після повернення я написав рапорт про переведення до УМВС в Луганській області. На черговому перехресті життєвий шлях робив крутий поворот.

Там, на його Харківському відрізку назавжди залишилися співробітники міліції, що пішли від нас навіки й про котрих неможливо забути... Це генерал-лейтенант міліції Валерій Іванович Варенко, Віталій Миколайович Музика, генерал-майори міліції Попус Іван Іванович і Микола Тимофійович Михайлюк. Полковники Юрій Федорович Пуцаєв, Володимир Степанович Галущак, Олександр Михайлович Кутовий, Микола Йосифович Хоменко, Георгій Несторович Нанікашвілі, Василь Іванович Бондаренко, Валерій Васильович Сокольніков, Микола Васильович Кудей, Григорій Никифорович Логвиненко, Іван Михайлович Бідило, Борис Миколайович Деркач, Микола Пантелеймонович Бугай, Олексій Федотович Чіхічін, Андрій Мойсейович Голомисюк, Анатолій Павлович Вишневський, Юрій Григорович Голик, Микола Трохимович Євдокімов, Віктор Петрович Нечитайло.

Ті, хто нині працюють на благо України - генерал-полковник міліції Олександр Петрович Бандурка, генерал-полковник міліції Сергій Гусаров, генерал-лейтенант міліції Василь Грицак, генерал-майори міліції Сергій Петренко, Віктор Корж, Василь Луценко, Михайло Мартинов, Андрій Мельниченко, Григорій Штанько, полковники міліції Михайло Трояновський, Ігор Васеха, Юрій Міщенко, Юрій Шестаков, Сергій Головащенко, Андрій Ращупкін, В’ячеслав Литвиненко, Володимир Гаврилов, та багато інших. Про кожного з них я міг би написати окрему книгу...

Закінчуючи розповідь про свою службу в Харківській міліції і згадавши її співробітників – як нині живих, так і тих, кого вже немає з нами, я хотів би сказати про тих, без перебільшення, знакових керівниках, котрі в той період очолювали органи держаної влади як Харкова так і області.

Перш за все, це, звісно, Олександр Степанович Масельский. Видатний діяч державної розбудови України, котрий обіймав посади: голови обласної ради Харківської області, віце-прем’єр міністра України, представника президента України в Харківській області. Олександр Масельский був головою харківської обласної державної адміністрації. Найвищої державної нагороди – звання Героя України й ордену Держави він, нажаль, був удостоєний вже посмертно – за особисті заслуги перед Україною в соціально-економічному й культурному розвитку Харківщини, активну політичну й громадську діяльність.

Харків’яни пам’ятають про Олександра Масельского, його ім’ям названо станцію міського метрополітену.

З Олександром Степановичем мені доводилося зустрічатися і спілкуватися особисто. З досвіду цього спілкування, можу сказати, що він був видатним патріотом України. До того ж – людиною, котра свій патріотизм не втілювала у гучні фрази, а виявляла його в цілком конкретних справах, у піклуванні про рідний край і людей, що в ньому мешкали. Як людина скромна, Олександр Степанович не любив людей, що вихваляються та ведуть пустопорожні балачки, і висновки щодо них робив лишень з огляду на їх конкретні справи.

Людина, про яку не можливо не згадати – це Євген Петрович Кушнарьов, котрий саме під час моєї роботи в Харкові на посаді заступника УВС міста, очолював Харківську мерію. До речі, це дійсно був перший