Перехрестя долі, стр. 39
Де і як його шукати? Знайти відповіді на ці питання нам вже було більш звично та легко. Ключем для розгадки став виклик на телефонні перемовини, що його отримала сестра Древаля. Перемовини відбулися, й по їх закінченню третя сторона цих перемовин, що була на них потайки присутня – харківські сищики, достеменно знала місцезнаходження вбивці – місто Краснодар...
Досить швидко Древаль опинився під щільним наглядом оперативників, з котрими, не гаючи часу, зв’язалися харківські колеги. А з Харкова виїхала група, аби його затримати. Операція пройшла успішно...
Версія, що її виклав підозрюваний на першому відтворенні обставин скоєння злочину, й котра проводилася на тій-таки Фестивальній, була цілковитою брехнею. Древаль намагався довести, що скоєння вбивства він заздалегідь не планував, й корисних намірів не мав, що сталося все майже випадково. З його слів виходило, що він сидів на своєму подвір’ї й займався якоюсь там справою, як раптом почув, що стара сусідка, котра вийшла з дому зі своїми онучками, голосно лається й ображає його.Він образився, тому взяв цеглину і жбурнув її, навіть не дивлячись, через паркан. І треба ж таке, поцілив старенькій прямісінько в голову, та вбив на смерть. Втрачати йому було нічого, ось він і переліз через паркан, взяв стару жінку, відніс її до хати, і вже в будинку розправився з дівчатками – одинадцяти і п’яти років. А далі...
Те, що відбувалося далі, аж ніяк не вкладається у версію, що він її вигадав. Замість того, аби тікати з місця „випадкового” вбивства якнайдалі, Древаль зачиняється у будинку, й причаївшись очікує на здобич. Вони приходять по черзі - чоловік вбитої, її невістка, старший син, і син молодший. І усіх – одного за одним Древаль вбиває ударами по голові – кого металевим прутом, кого праскою. Далі – шарудить по домівці в пошуках цінностей. Хапає речі, що йому сподобалися – одяг, взуття, більш того, здирає з убитих куртки та светри, що видаються йому новими. Спокійно зачиняє будинок, приховує частину здобичі на горищі гаража й прямує до свого дому. Знайомі, що в той вечір проходили повз будинок, бачили його темним та без ознак життя. Бува, поїхали люди кудись. Чи то просто вирушили на гостини! Знали б вони правду...
Древаль, котрий повернувся наступного дня, вирішує зімітувати вибух газу. Садовить тіла в кімнаті таким чином, аби створити ілюзію того, що родина мирно переглядає телевізора, бере, тут-таки, в гаражі потерпілих дві каністри з бензином, та розбризкує його по будинкові. Потім закриває конфорки газової пічки (рвоне і газ – тоді й сам не вціліє!), та, вирішивши, що пожежу, котра сховає сліди злочину, забезпечено, кидає сірника на бензинову „доріжку”, що йде до дверей...
Древаля заледве не згубила власна дурість. Він не подумав про те, що в зачиненому приміщенні пари бензину викличуть не лише загоряння, але й вибух. Навіть сірника запалив, коли двері було зачинено – та й вилетів надвір разом із цими дверима. Обгорілий, наче пес, але живий. Саме через те, що від пекельного болю та страшенного переляку йому відбило навіть жадібність, він і полишив частину здобичі на горищі гаражу.
Тремтячи від болю, опіків та жаху, Древаль пересидів на горищі власного будинку, спостерігаючи за міліціонерами, котрі метушилися. Потім втік, аби ще місяць переховуватися.
Коли його буде затримано оперативною групою з Харкова, котру очолював заступник начальника Управління карного розшуку полковник Ю.І.Міщенко, і там-таки допитано вперше, Древаль зізнається у скоєному та буде спочатку активно співпрацювати зі слідством. Згодом різко змінить лінію поведінки – відмовиться від свідчень, що були ним дані раніше, буде стверджувати, що їх було „вибито”. Дарма – доказів, що були зібрані на той момент, буде досить, аби переконати у його провині навіть найнедовірливіших суддів.Древаль використовуватиме всі можливі та неможливі засоби, аби уникнути фіналу, що є невідворотнім – вимагати щоразу заміни адвокату, симулювати божевілля, та, навіть, інсценувати спробу самогубства. Даремно. Розслідування справи, що його провів старший слідчий у особливо важливих справах, старший радник юстиції Олександр Пашенін, буде визнано об’єктивним. Відбудеться суд, та на цьому судові його буде остаточно розчавлено вагою доказів, що підтверджуватимуть його провину... А потім його розстріляють.
Залишається лише додати, що співробітниками прокуратури області та УМВС за результатами цього розслідування було свого часу відзнято навчально-методичний фільм, що його згодом з успіхом використовували для опанування навичок із розслідування вбивств, що їх було скоєно із подальшим підпалом домогосподарств потерпілих.
Завершення. Харків.
Людське життя – дорога. Так, розумію, що порівняння банальне, затерте донезмоги. Та, що ж поробиш, коли так воно і є... В Харківській міліції мені довелося прослужити трохи менше ніж п’ятнадцять років. Службова кар’єра починалася, так би мовити, вузькою, тернистою стежкою – посада дільничного інспектора в службі у справах неповнолітніх. І так само, як стежка не переймаючись зручностями того, хто по ній крокує, біжить, бува не рівно та прямо, а такими місцями, що можливо і в’язи скрутити, так і служба молодого міліціонера змусила набігатися-настрибатися за малолітньою шпаною. Але як би там не сталося, не зупинився, і обраного шляху не полишив - не зникло у молодого інспектора бажання служити в міліції, незважаючи на псування нервів, маленьку зарплатню, не зважаючи ні на що... Але й не заблукав, обравши на якомусь перехресті більш зручну, та легку стежину - не прибився до якоїсь „хлібної” посади, де тільки й того, що сиди собі - просиджуй формені штани, та чекай на збільшення службового окладу за вислугою, що з роками росте разом зі званнями. А там і довгоочікувана пенсія – не за горами...
Служба у карному розшуку – це вже уторований шлях в котрий вузька стежина вливалася. Шлях, скажу відверто, теж не надто рівний, з пилюкою та горбами. Так, за цілі покоління до нас ним пройшло чимало людей, також - і більш гідних. Настане час – і за нами по ньому пройдуть не гірші... Спершу цей шлях був звивистим, та й, переважно, вгору, як і у кожного молодого „опера”, а згодом