Перехрестя долі, стр. 38
Злочинця могли затримати в день злочину. Могли, але... Професіонали –наполовину, горе-спеціалісти. Горе-експерт, котра погребувала замастити дорогу шубку об чиїсь трупи... У матеріалах справи так і зберігся запис „...ретельний огляд трупів не було проведено, через аварійний стан будівлі”! Горе-слідчий, що не порадившись ні з ким, „на око” визначив, що „газ було відкрито” тоді, як його було закручено намертво... Горе-оперативник, котрий першого дня погребував як слід оглянути горище гаражу, що був оповитий низками павутини й завалений різноманітним мотлохом... І ще один – той, кого було відправлено до сусідського будинку й той, хто полінувався лізти вузькою та крутою драбиною, що вела на горище, а задовольнився лише запевненнями його хазяйки про те, що вона живе самотньо. Не злякався ( сил у нього було доволі), а просто полінувався... На тому горищі й знаходився вбивця.
Та й потім... Чого лише варта історія з рушником! Його мокрого, з підозрілими бурими плямами було знайдено на місці злочину. І... залишено лежати абияк, запханим в перший-ліпший целофановий пакет, що потрапив до рук. Де цей таки рушник спокійнісінько вкрила пліснява... дивно, що він взагалі не згнив! Але і це не все - коли постало питання щодо проведення експертизи плям на рушнику, співробітники слідчо-оперативної групи, котрим цю справу було доручено, обмежилися... телефонною консультацією. Уявіть собі цю розмову: „Здоров, хлопці! Можете провести експертизу старої запліснявілої ганчірки? – Звісно, що ні! – Ну, і добре! Не надто й потрібно...” Як з’ясувалося згодом, провести експертизу все ж-таки було можливо. „Плями” виявилися кров’ю перших жертв, котру вбивця витер зі сходів, аби не насторожити тих, хто мав заходити до будинку, що перетворився на смертельну пастку, пізніше.
До того ж було поставлено хрест на „чортівні” та й „експертизах”, котрі заводили слідство у глухі кути та непролазні хащі. Коли було призначено нові дослідження (а загалом їх по справі було приблизно сімдесят, самих лише пожежно-технічних експертиз – близько десятка), то до них було залучено провідних спеціалістів таких, що мали авторитет та відповідні знання щодо поставлених проблем, і знаходилися в цей час в Харкові – завідуючі кафедрами Академій та ВНЗ, професори та академіки. Дослідження проводилися найбільш прогресивними і передовими, хоч і суперечливими, методами. Ось тут і почало з’ясовуватися... На момент виникнення пожежі потерпілі вже були мертвими! Сполука, котру було знайдено в їх крові, утворилася внаслідок проникнення у тканини тіла чадного газу крізь шкірний покрив, і, перш за все – крізь відкриті рани...
Жодного клофеліну в тілах потерпілих не було! Цей висновок, що його зробила попередня експертиза, був помилковим...
Газ у будинку було надійно перекрито! А вибух – наслідок використання злочинцем бензину, що підтверджується - варто лише вдумливо та прискіпливо вивчити характер вигорання різних поверхонь в різних частинах будинку. Каністри, що їх було знайдено в будинку – й були саме тими ємкостями, в котрих злочинець приніс пальне, що було призначене для підпалу...
Втративши надію знайти ключі до розгадки в самому будинку, запустили огляд місця події по новому колу. Оперативні співробітники, що не полінувалися і не погребували облазити кожен сантиметр горища, виявили там... недешевого імпортного магнітофона, мішка та перев’язану мотузкою торбу. В торбі та мішкові – куртку, штани, шарф і навіть новісінькі черевики, що знаходилися в фабричній коробці. Хто ж їх залишив на горищі? Потерпілі? Надто дивно...Злочинець? Але чому ж залишив, а не прихопив із собою? Чи то він їх залишив до кращого часу? Але, знову ж-таки, хто ховає награбоване на території, де було скоєно злочин?
Звісно, всі знахідки негайно було перевірено на наявність відбитків пальців. І їх було знайдено. Звісно, на черевиках, оскільки мало кому вдається одягнути взуття (особливо нове), не допомагаючи собі рукою. Ось лише, як з’ясувалося згодом, відбиток належав сусіду родини, що її було вбито...
Вочевидь, стомившись знущатися над оперативниками, доля цього разу зробила їм царського подарунка. Справа в тому, що навіть коли на місці злочину знайдено відбитки пальців, то для пошуку злочинця, в більшості випадків, вони не мають жодної цінності. Перевірка, і коротка відповідь: „В картотеці не значиться!” В Україні для того, аби відбитки пальців людини „осіли” в міліцейських архівах, вона повинна бути хоч раз засуджена. Так ось, такий собі Древаль, сусід родини, що її було вбито, судимість мав. Одного разу, коли він працював у лазні, не втримався, піддався спокусі та й поцупив „дипломат” одного з відвідувачів. Його було впіймано, і відбувся він, так би мовити, легким переляком – роком позбавлення волі умовно. Але в слідчому ізоляторі посидів, й відбитки своїх пальців у картотеці залишив. Цього вистачило.
Протягом короткого часу було встановлено, що, найімовірніше, вбивство скоїв саме він. Обшук у домі Древаля приніс нові речові докази: автомобільний магнітофон, котрого (як потім з’ясувалося) було викрадено з „Москвича”, що стояв у сусідському гаражі, бідон з медом й деякі речі з місця злочину. Втім, і мати Древаля й інші родичі в один голос стверджували, що підозрюваний покинув домівку за декілька днів до трагедії, і потім там не з’являвся. Де він знаходиться їм не відомо. Лише затримання всієї трійці по звинуваченню в укритті особливо небезпечного злочинця й бесіда з ними в ізоляторі тимчасового утримання дозволили дещо розговорити родичів і освіжити їхню пам’ять. За цими, новими показами, Древаль таки