Перехрестя долі, стр. 37

наступного ж дня. І знову – телефонним дзвінком. Цього разу – з моргу.

Ми щойно завершили розтин вже другого тіла.

І що?

В обох випадках – черепно-мозкова травма, поза будь-якими сумнівами...

Їду!

Черепно-мозкові травми було виявлено у всіх сімох загиблих. Втім, ні – не загиблих, а вбитих... У тому, що на Фестивальній було скоєне вбивство, сумнівів зараз вже не лишилося. Керівництво УВС, м’яко кажучи, не зраділо. Вбивство двох осіб заразом вважається за резонансний злочин, та береться на контроль у найвищих інстанціях, а тут – семеро!

Звичайно, як то заведено у подібних випадках, слідчо-оперативну групу було утворено дуже велику – душ у півтораста. Окрім слідчих з обласної прокуратури, прилетів слідчий з прокуратури Генеральної. Втім, справа слідчих – працювати із людьми, за можливості, в кабінетах. А землю топчуть сищики...

У дворі будинку на Фестивальній стояла хмара гіркого пила навпіл із попелом. Огляд місця пригоди тривав вже восьмий день! Усю територію було розбито на сектори, кожен з них досліджувала окрема група. Кожну крихту з пожежі просіювали тепер крізь решето у прямому сенсі цього слова. Тривав пошук знарядь злочину – допоки марний. Оскільки пригоду спочатку було визнано нещасним випадком, а не злочином, ніхто не огородив територію, на котрій вона відбувалася, і це вкрай ускладнювало справу. Щойно тіла загиблих було доправлено до моргу, родичі загиблих заходилися порядкувати в будинку та навколо нього. Тобто – розчищати все від уламків, що були обгорілі та понівечені. Реальну картину злочину, котра, як було вже сказано вище, постраждала, практично, було порушено...

Керівники, що їх у такій справі вишукується, як завжди, достатньо, впевнилися у тому, що нашвидкуруч справи не розкрити та якось самі собою позникали, залишивши мене керувати за міліцейською лінією роботи слідчо-оперативної групи. Тобто - ритися в попелі, копирсатися у заплутаних людських зв’язках, знайомствах та дружбах людей, що їх було вбито, перевіряючи та відкидаючи одну версію за іншою.

Слід зауважити, що це розслідуванням з самого його початку наче хтось наврочив. Щоправда, в основі половини „фатальних помилок” були звичайнісінькі людська розхлябаність та непрофесіоналізм, втім про це згодом...

З самого початку те, що повинне було допомагати сищикам та слідчим просуватися у вірному напрямку, розкриваючи злочин – авторитетні висновки експертизи – ледве не завели їх повністю у глухий кут. Справа у тому, що під час проведення поглибленого дослідження тіл загиблих було зроблено однозначні висновки - в їх крові виявлено карбоксігемоглобин, що утворюється лише під час горіння, через поєднання повітря та оксиду вуглецю. На підставі цього можна було зробити лише один висновок – в момент пожежі потерпілі були ще живі! Більше того, в тілах власників помешкання, а також їх сина та дочки було виявлено сумнозвісний препарат клофелін. Будь-який співробітник правоохоронних органів, що мав реальну практику, в ті роки знав, що злочинці часто-густо використовують цей препарат для того, аби „відключити” свої потенційні жертви. За умови перевищення дозування клофелін неминуче викликає втрату свідомості...

А ось далі починалися не те, що загадки, а справжнісінька нісенітниця! Одні висновки експертів напряму заперечували інші! Згідно до них смерть потерпілих настала за лічені хвилини по тому, як їм було завдано фатальних ударів. Але ж пожежа сталася набагато пізніше. То що ж робити із речовиною в крові? Далі, як знову ж-таки відомо сищикам, метод застосування клофеліну - це домішування його до спиртного. Але ж в організмі людей, що були вбиті, не було виявлено жодних слідів алкоголю!

Із причиною загоряння теж виходило невідомо що. І медики, і, що найголовніше, техніки, одностайно проголошували в якості найімовірнішої причини вибух газу. Так само виникали, множилися і руйнувалися версії про те хто конкретно був причетний до вбивства. В кого був мотив? Син господарів будинку займався комерцією. На цьому ґрунті недоброзичливих осіб вистачало. Більш того, напередодні трагедії при обміні валюти на ринку, у нього стався конфлікт з циганами. Ось вам і ще підозрювані... Зять, котрий був начальником ЖКВ великого підприємства мав конфлікти з співробітниками і комерсантами на ґрунті, як то кажуть, „професійної діяльності”. За інформацією, що ми її отримали, він мав відношення до не надто пристойних справ – якась там була негарна історія з підробленими документами та печатками.... Та й родина, що видавалася такою дружньою мала свої „скелети у шафі”. Були взаємні претензії, образи й непорозуміння. Були і сварки з родичами – з приводу розподілу будинку на Фестивальній.

Відносно кожного можливого підозрюваного і по цілим їх групам висувалися версії. Вони відпрацьовувалися... і відкидалися. Слідство зайшло в глухий кут. Але ж з самого початку поміж версій, що їх було висунуто, була правильна...

Та неможливо було повноцінно відпрацювати більшість версій тому, що всі вони розбивалися об залізобетонний, непорушний висновок експертів.

Згодом, серед інших керівників, що контролювали та корегували хід розслідування, я з вдячністю згадував одного - полковника Віктора Короля, начальника Главку карного розшуку країни, котрий приїхав з Києва. Одразу впадало у око те, що він був природженим сищиком, а не кабінетним діячем. І замість того, аби провадити керівні „накачки” і віддавати команди приєднався до справжньої справи. Своїм інтелектуальним потенціалом, вмінням де потрібно, використовувати власний досвід і не відкидати „з порогу” чужий, йому таки вдалося „закрутити” оперативно-розшукові заходи. Це надало нових обертів розслідуванню, що вже почало „буксувати”, і спрямувало його в тому напрямку, котрий, як виявилося згодом, і вів до успіху - розкриттю злочину і затримання вбивці...

Гірко було на душі декілька днів потому – незважаючи на перемогу. Мозаїка склалася, клубок розплутався, і здавалося, що загадка, котру неможливо було вирішити, була вирішена. Злочин було майже розкрито – переді мною лежала фотокартка злочинця, і я знав достеменно, що сотні й тисячі людей вже шукають його по всій країні та за її межами. І знайдуть. Ось лише радості – цілком законної в таких випадках, не було...

„Чому?” Я раз у раз ставив собі це питання – і не знаходив відповіді. „Чому самовіддана праця, здатність не просто відпрацьовувати заробітну платню, а робити все можливе й навіть неможливе знову і