Перехрестя долі, стр. 36
Що ж, почнемо первинний огляд. По-перше – будинок... Слід змусити себе увійти, слід змусити себе не відчувати жахливий сморід горілої людської плоті, не міркувати над тим, ким були за життя ті, хто перетворився навіть не на трупи – на обвуглені рештки. Із загальної картини згорілого будинку погляд виокремлював головні деталі – три трупи, що сиділи поряд на тому, що до пожежі було диваном, з них два маленьких, зрозуміло, дитячих і поряд, на підлозі, ще троє. Один труп - у передпокої... Йдемо далі. Що це було? Ага, телевізор... Зрозуміло, що вибухнув. А що тут коридором? Кухня... Газова плита теж рвонула. Ще й як – онде у городі на припорошених попелом грядках розкидано шибки, що повилітали. Все інше у будинку таке ж – понівечене, поламане, покалічене вогнем, що й годі упізнати. Можливо, що-небудь вдасться знайти на подвір’ї?
Однією з рис, що відрізняє оперативника від звичайної людини, є здатність не лише помічати все навкруги, надаючи особливого значення деталям, а й прокласти від усього, що побачив, від кожної дрібниці, ланцюжки міркувань, висновків, версій. Отже, на подвір’ї...
Вулики. Їх багато – майже два десятки маленьких „хатинок”, в котрих, потурбовані їдким димом і людським стовпотворінням, сумно гудуть „родини” бджіл, що залишилися тепер сиротами. Отже, зважаючи на розмір пасіки, хтось тут серйозно займався медом – і не для власного столу, а на продаж. Перевірити, прослідкувати зв’язки...
Гараж, гарний, двоповерховий. В ньому – старенький „Москвич”. А чи не збиралися мешканці будинку придбати більш нову автівку? Можливо вже було зібрано гроші, і хтось про це дізнався? Перевірити...
Садок, великий, доглянутий, до того ж відчувається, що доклали не лише працю а й душу. Отже родина була дружньою, працьовитою. Конфліктів проміж них не було. Не було? Перевірити...
Закрутилася налагоджена машина розшуку, набираючи обертів – з кожним новим оперативником, що прибував на місце події. Доволі швидко ми вже мали приблизне уявлення про склад родини, що загинула. Чоловік, дружина – найстарше покоління, вони мали сина та дочку, що була заміжня в родині котрої й було двійко дітей. Старше покоління родини працювало на „Комунарі” – заводі, що свого часу був військовим, а зараз переходив до випуску телевізорів. І все рівно працював як-небудь з перебоями, як в технологічному плані, так і в плані зарплатні.
Годині о сьомій ранку почався „великий з’їзд”. На місце трагедії потягнулося керівництво, присутність котрого в такій ситуації обов’язкова. Першим – прокурор області. „Доповідайте!” а що доповідати?! Ось згарище, ось – трупи... Чи можливо те, що пожежа не була „кримінальною”? Цілком. Слідчий, котрий проводив первинний огляд, стверджує, що газ було відчинено на повну. (А в ті роки тимчасове періодичне відключення цілих районів міста від постачання газу було явищем повсякденним). Ось так ввімкнули люди газ, та й забули вчасно вимкнути, а потім хтось, припустимо, ввімкнув світло. Чи то запалив цигарку. І – все... Могло статися і таке. Потрібно очікувати на експертів.
Приїхав начальник УВС, генерал Олександр Бандурко. „Юрій Ерікович, що?” Починаємо ту ж саму розповідь про газ та пожежу... А чия це автівка? Не може бути?! Експерти?! Нарешті!
Радість та ентузіазм разом полишили мене, щойно я побачив хто вийшов з автівки, що під’їхала до двору. Звідти з’явилася дама, одягнена в білосніжну песцеву шубку, і шапчину, що її було дібрано зі смаком в колір та тон шубці, з численними золотими каблучками, котрими були прикрашені шляхетні пальчики. На чорному згарищі вона виглядала абсолютно недолугою та чужорідною. Коли я проводжав поглядом експертшу, котра з огидою наморщила гарненький носик, й впурхнула до дверей, що перетворилися на огидне провалля, в душу мені закралися неясні, але погані передчуття...
Огляд трупів, як я і очікував, довго не тривав. Співробітниця експертної служби, що вийшла з будинку, виголосила вагомий висновок: „Тілесних ушкоджень не вбачається, смерть настала від пожежі, можливо – внаслідок удушення чадним газом!”, та відбула геть. Що ж – від пожежі, то від пожежі. Оперативники продовжили опитування сусідів. Відбуваючи з місця пригоди, я, все ж-таки твердо постановив собі розібратися з „текучкою” та відвідати морг, куди доправили тіла загиблих. Первинний огляд – то первинний огляд, але ж, розтин, як то кажуть, покаже...
Швидко не вийшло. По-перше, розтин було розпочато наступного дня (а навіщо поспішати, коли є попередній експертний висновок?). По-друге ж, замість звичної „текучки” насунувся новий злочин - у недобудованому корпусі спортивного комплексу Політехнічного інституту було виявлено тіло хлопчика. Заледве переступивши поріг кабінету, я виїхав туди.
Крокуючи нескінченними кострубатими сходами „недобуду” до підвалу, я думав про те, що й ця смерть цілком може виявитися „некримінальною”. Судячи з того, що можна було побачити згори, хлопчик впав до підвалу з висоти приблизно третього поверху. Такого вистачило б і дорослому... Нещасний випадок? З першим же поглядом на тіло усі сумніви зникли - одинадцятирічного хлопчика було вбито ударом ножа у серце...
Дитячий труп змусив потьмяніти та відійти на другий план те, що було побачене на світанку. Невпинний плин часу не лишав можливостей для розмірковувань – треба було розкривати новий злочин, намагатися з’ясувати хоч щось, встигнути „по гарячих слідах”, збирати та скеровувати людей, організовувати роботу...
Пожежа на Фестивальній нагадала про себе