Перехрестя долі, стр. 23
Гадаю, що саме така політика, в результаті, і призвела до краху комуністичної партії. Все обвалилося, а головне - люди втратили віру в ідеї, за які ще декілька десятиліть тому йшли на смерть. Трапилося це тому, що вже тоді у всіх документах була політика навіть не подвійних стандартів – писали одне, робили друге, мали на увазі третє, а вимагалось і відповідали за четверте. І проста людина, наразі, не могла зрозуміти, що їй потрібно робити, коли отримувала ту чи іншу вказівку.
Із ситуації, що склалася, ми вийшли з честю і мінімальними матеріальними втратами – оскільки, нагадаю, знову-ж таки, це була партійна організація карного розшуку, а не якогось там універмагу. Сищики зібралися і переглянули – на що ми в дійсності витратили гроші. Виявилося - святкували дні народження, одному подарували вазу, іншому магнітофон... І сказали: „Хай йому грець, давайте, хлопці складемося по п’ятдесят рублів! Потрібно нашого секретаря і його заступника врятувати від цієї напасті.” Отож, зібрали хлопці гроші, а ми з цими грішми прибігли до парткому. Володимир Степанович посміявся з нашої дурості і сказав, куди нам потрібно ці гроші перерахувати в якості доплати. На тому і закінчилася наша діяльність на поприщі партійної „перебудови”.
Скажу відверто, вже тоді потроху приходило розуміння - ситуація в партії наближається до краху. На збори, котрі я проводив, вже не приходили представники ані міському, ані райкому, практично не з’являвся на них і начальник УВС. Просто, напевне, люди починали розуміти, що є справи більш важливі , що в міліції потрібно займатися, перш за все, не партійною діяльністю, а робити свою справу. Тому, що, коли ти роботою не займаєшся, то тоді, звісно, тільки й залишається, що порожні розмови. З цього приводу я пригадую дуже гарну думку, що її промовив декілька століть тому Петро Перший: „Дурість думки від пустощів буття” . На мій погляд, саме на цьому виразі багатьом політикам було б непогано акцентувати свою увагу, і будувати діяльність...
Але, це ми трохи забігли вперед і відволіклись від теми. В ті часи, про які було сказано вище і піде мова надалі, на жаль, багато речей, що сьогодні справедливо відносять до порожніх дурощів, такими зовсім не вважалися. А тому ідеологією й ідеологічним контролем була просякнута вся система органів внутрішніх справ. І повертаючись до цієї розмови потрібно хоч декілька слів сказати про такі структури, якими були політвідділи.
Здавалося б – є ж партком, а навіщо потрібен політвідділ?! Зараз це виглядає і звучить взагалі сюрреалістично - коли партком займався і розглядом особистих справ, і якимись питаннями організації службово-оперативної діяльності, і організацією святкових і всіх інших заходів, то чим займався політвідділ? А тут, як то кажуть, вся справа в тонкощах – якщо голова парткому УВС був членом, скажімо, бюро райкому партії (того району, в якому знаходилося УВС), то начальник політвідділу того-ж таки підрозділу був членом обкому , чи, щонайменше, кандидатом в члени обкому партії. Призначення на цю посаду узгоджувалось, відповідно, з Міністерством внутрішніх справ і відділом адміністративних органів ЦК КПУ, і аж ніяк не з начальником обласного міліцейського управління. Комуністична партія, що уособлювала єдину реальну владу в державі, людям практично не довіряла. І хоч як прискіпливо були перевірені товариші, що обіймали посади секретарів парткомів, їх роботу все одно контролювали.
Правду сказати, я і гадки не маю, чим вони насправді займалися. Особисто мені начальник нашого політвідділу запам’ятався тільки трьома речами: перша – дуже поважний вигляд, друга – шикарне авто у дворі УВС, і, нарешті третя – форма полковника на ньому. Якщо вірити тому, що про нього говорили, то був він вихідцем з представників якоїсь особливої „партійної еліти”, його брати і свати працювали в Києві мало не міністрами. Гадаю, що і свою заробітну платню він отримував не в міліції, а в обкомі. Звісно, крім апартаментів начальника, в політвідділі, котрий займав половину поверху, було ще сім чи вісім кабінетів, і повинен сказати, що працівники політичного „фронту” в тих кабінетах сиділи не по десятеро гуртом, як сиділи розшуковці.
Забезпечення службовим транспортом, окремими кабінетами – все це було на найвищому рівні, але чим вони займалися?! Не забуваймо про те, що окрім обласного і міського управління, замполіти були в кожному районному відділі міліції... За всі роки служби в УВС Харківської області, ( а прослужив я за цих політвідділів майже дванадцять років), я так і не зрозумів чим вони займалися, окрім того, що проводили політзаняття, котрі, знову-таки, слугували впровадженню лінії партії в маси. До речі, наші товариші – політвідділівці навіть не опускалися до того, щоб ці політзаняття проводити особисто – задля такої мети в обласне управління міліції вони спеціально запрошували лекторів. Тобто, „непідйомним” завданням співробітника політвідділу було - привести лектора в УВС, позбирати людей в якусь залу, і пильно слідкувати, щоб ніхто з них не спав, а слухав про політику партії. З приводу того, як ці збіговиська в дійсності впливали на людей, я наведу досить смішний приклад. Цю історію мені розповів мій друг, професор, доктор історичних наук, полковник міліції, Анатолій Степанович Чайковський.
В той період, про який піде мова, куратором всіх політичних відділів, був багатьом відомий генерал-полковник Юрій Чурбанов, котрий відповідав за