Перехрестя долі, стр. 19
- Кроля?! Ти диви! А, знаєте, бабуню – видайте-но мені рецептика – чим ви своїх вуханів годуєте. Бо ж, судячи з того, скільки з вашого „кроля” крові надзюрило, розміром він був з доброго кнура. Мовчите... Будемо й далі дурня клеїти, чи годі вже? Ви – жіночка терта, що там казати, ми знаємо, тож навіщо виставу влаштовувати? Що таке експертиза вам напевно відомо. Ось ця експертиза і покаже, кого ви тут різали – кроля, або ж не кроля. Отже, бабцю, збирайтеся з нами...
Бабцю-розбійницю увели геть, один з сержантів вийшов з хати, несучи речові докази: ножі, сокиру та молоток – усе, що могло бути знаряддями вбивства та розчленування (нехай експерти вишукують, де є сліди крові, а де немає, на чомусь вони напевно знайдуться!), а мені лишилося зробити найнеприємніше.
Діставшись телефону, я зателефонував за номером, що був добре знайомим із старих часів – до інспекції у справах неповнолітніх. Хату треба було опечатати, а дітей, що стали сиротами таким дурним та безглуздим чином – забрати. І я, доки чекав на приїзд колег, не знав, куди подітися від поглядів хлопчика років чотирьох та одинадцятирічної дівчинки, що стояли надворі. Вони, що були ще замалі задля усвідомлення понять злочину та правосуддя, добра та зла, дивилися зараз на того, хто забирав від них останню рідну людину.
Тоді я ще не знав, що суд визнає докази у цій справі, що були зібрані сищиками та слідчими, більш, ніж, переконливими, та відмірить повною мірою всім, хто брав участь і в самому злочині, і в приховуванні його слідів. Прибиральниця отримає вісім років, її співмешканець – чотирнадцять, бабця-розчленувальниця – сім (що, враховуючи її вік, напевно, стало строком пожиттєвим). Але вже тоді, виходячи з досвіду власної роботи в ІСН, я мав приблизне уявлення про те, як може скластися подальша доля дітей – і у кращому випадку, і у гіршому...
„Закон суровий, але – то закон!” Що вищі та вірніші істини, то на більш гіркому досвіді вони пізнаються. Розуміння цього прийшло до мене саме тоді, коли я стояв на подвір’ї домівки, що осиротіла на довгі роки, де було скоєне зло, котре в жодному разі не мало лишатися безкарним. Я був правий і вчиняв вірно. Але ж ніяке відчуття виконаного обов’язку не могло вгамувати біль в душі від недитячої ненависті у дитячих очах...
Трохи про ідеологію
Союз Радянських Соціалістичних республік... Сьогодні - це дійсно міфічна держава, основною керуючою й спрямовуючою силою котрої було конституційно закріплено Комуністичну партію. Навіть гімн цієї держави народився з пісні про партію поета В. Лєбєдєва-Кумача і композитора-генерала Б. Олександрова:
«Страны небывалой свободные дети,
Сегодня мы гордую песню поем
О партии самой могучей на свете,
О самом большом человеке своем...»
Звісно, пісню цю було присвячено ХVIII з’їзду ВКП(б) (10-21.03.1937 року), як зрозуміло і те, що сама головна людина тодішнього СРСР - І.В. Сталін, прихильно поставився до пісні й вигадав їй назву „Гімн партії більшовиків”. В такому вигляді цей „Гімн” проіснував до 1944 року, і згодом повільно перетворився на Гімн Радянського Союзу, але вже на слова С.М. Михалкова і Б.А. Ель-Регистана, однак, музика Олександрова залишилась. Разом з цим, збереглася не лише мелодія, але й сам текст було заримовано і написано в тому самому віршовому розмірі. Фактично, гімн КПРС був гімном СРСР до 1991 року.
Союз Радянських Соціалістичних республік... Мине зовсім небагато часу і для більшості представників молодого покоління, що народилися в незалежних державах, котрі виникли на уламках „одної шостої частини світу” він стане такою ж сивою давниною, як Римська імперія чи-то Київська Русь. Моєму поколінню випало не лише жити в цій державі, але й служити їй. Якою вона була – радянська міліція, що пішла у небуття історичного 1991 року?
Безумовно, про ту міліцію я повинен сказати і скажу багато гарного. Неможливо обійти увагою і не згадати той непідробний ентузіазм, з яким працювали мої старші колеги і товариші в умовах, далеко не легких і не тепличних. Про наступність міліцейських поколінь, що мала безсумнівно позитивне значення, наставництво і батьківську опіку ветеранів над молодими співробітниками. Неправильним було б не згадати про надзвичайно складну і ефективну систему міліцейської профілактики, створення котрої припало на ті часи, коли Міністром внутрішніх справ СРСР був Микола Щолоков... Багато про що слід згадати, а дещо з досвіду тих років, гадаю, не гріх було б відродити сьогодні - нехай навіть в дещо зміненій формі.
Втім, мова йтиме не про це, а про речі трохи іншого порядку - про ідеологічні моменти в роботі міліції, котрі, на щастя, з плином часу, канули у вічність раз і назавжди. Саме ідеологія впливала на підкірку головного мозку співробітника так сильно, що іноді останній забував про необхідність займатися своєю головною справою - розкривати злочини. Комусь речі, про які йдеться, можуть видатись дивними. Втім – так було...
Коли б сьогодні комусь до рук потрапили протоколи партійних зборів, котрі проводилися в міліцейських колективах, то, можливо, ті теми, що обговорювалися на них, здатні були викликати неабиякий подив. Взагалі, на таких заходах займалися зовсім не вивченням останньої промови „ дорогого Леоніда Ілліча”, чи обговоренням політичної ситуації в далекому Гондурасі, а говорили про речі суто практичні. Наприклад, обговорювалися питання нерозкриття злочинів і сищики-комуністи брали на себе зобов’язання до певного строку ці злочини розкрити.
Тут слід згадати одну дивну прикмету того часу – велику кількість усіляких свят і пам’ятних дат. Деякі з них були досить чудернацькими. Зрозуміло, що чільні місця в переліку „червоних днів календаря” посідали такі дати, як, скажімо, 7-ме листопада, чи-то 1-ше травня. Але, був, також, день народження Володимира Леніна, був день його смерті і таке інше. Всі ці дати відзначалися однаково серйозно,