Перехрестя долі, стр. 135

Свого часу... Один із спеціалістів системи в’язниць та „ссилок” Олександр Єлісєєв розповів мені, що 1986 року в Дніпропетровській області мали бути знищені декілька об’ємних мішків, котрі були вщерть заповнені документами, що мали безпосередній стосунок саме до найпотаємніших аспектів оперативної роботи міліції. Навіть відповідними наказами, що тоді ще мали гриф „Цілком таємно”. Невідомо, чиї саме розумні голови не знайшли для цього кращого засобу, аніж передати документацію, що була запакована, для спалювання... до місцевого слідчого ізолятору (як розпалювальний матеріал для лазні)! Тамтешнє керівництво, і, зокрема, начальник оперативної частини доволі швидко віддали бадьорий рапорт: „Наказ виконано! Документи знищено!” І все було б гаразд, ось тільки... деякий час потому пильні співробітники СІЗО виявили, що папір, з котрого зеки виготовляють собі „самокрутки” виглядає якось не правильно, і скидається на щось дуже знайоме...

Важко змалювати той жах, що охопив співробітників оперативної частини, коли вони розгорнули одну з цигарок. На ній вони побачили рядки... таємного наказу МВС СРСР! Більш того – аркуші документів такого ж рівня (котрим, до речі, слід було давним-давно розвіятися димом з труби котельні в небі над Дніпропетровськом), було знайдено у туалетах. Де, як не важко здогадатися, ті ж таки зеки використовували їх ще більш прозаїчним чином.

Скандал, що спалахнув, за силою сягав рівня ядерної бомби середніх розмірів. Заходи, котрі проводилися щодо пошуку й вилучення цих документів, були грандіозні. Тріщали погони, „летіли голови”... Але потяг, як то кажуть, „просвистівши, поїхав”. Не лишається сумнівів, що далеко не всі тодішні „мешканці” ізолятору використали документи з грифом „Цілком таємно”, що потрапили їм до рук, як сировину для цигарок чи то туалетний папір. Напевно, біли й такі, хто їх читав. До того ж уважно, вдумливо... і передавали на волю.

Все це я розповів задля того, аби наголосити, що боротися в органах внутрішніх справ слід не з вживанням його співробітниками слів „агентура” чи то „оперативне джерело” на людях. Боротися слід з безвідповідальністю та непрофесіоналізмом, що неприпустимі у будь-якій роботі. Перш за все – в оперативній.

І на завершення... Останнього часу з вуст високих керівників, котрі керують поліцією України без кінця чуєш вислів про „високий пілотаж операцій карного розшуку”. Такий „пілотаж”, на їх думку, полягає у тому, аби затримати злочинця на гарячому. Це уявлення, я гадаю, ґрунтується на фільмах про міліцію півстолітньої давнини. Керуючись власним досвідом роботи у карному розшуку, що нараховує десятки років, маю бажання підкреслити , що „високий пілотаж” роботи карного розшуку полягає саме в затриманні злочинця з речовими доказами до того, як він втілив у життя свої злочинні наміри.Це має назву - попередження злочину (в першу чергу – збитків для потенційних потерпілих!), до того ж таким, що здійснено з використанням оперативних можливостей. На цьому дозвольте завершити цей розділ.

Останнє завдання

У двері мого службового кабінету постукали, і коли я сказав: „ Увійдіть”, на порозі з’явився начальник Департаменту кадрів МВС.

Не потрібно було мати здібності провидця, аби здогадатися – з якою саме метою генерал прийшов до мене... Він підійшов до столу, і доповів, що прибув згідно команди Міністра повідомити про те, що мені пропонують нове кадрове призначення. Посаду, яку я обіймав – першого заступника Державного секретаря МВС України, начальника УБОЗ, мені належало залишити, і стати Першим проректором Національної Академії внутрішніх справ із реформування міліції.

Правду сказати, цю посаду для мене запроваджували спеціально – на той момент в Академії вже було два Перших проректора. Обирати, як то кажуть, в цій ситуації не доводилося. Йти у відставку було передчасним, я в 47 років відчував певні сили, аби служити країні, і тому погодився на призначення. Ось лише узгодив попередньо питання щодо відпустки, якої на той момент в мене накопичилося більш ніж три місяці. Накопичилися вони за періоди коли взагалі було не до відпочинку.

Втім, і цей час я не збирався присвячувати відпочинку, а хотів використати задля захисту кандидатської дисертації, яка, в принципі, була готова. Писав я її – за цілковитої відсутності вільного часу, майже дванадцять років. Власне дисертація, в силу своєї тематики, відносилася до категорії „закритих”. Її тема була досить цікава: „Агентурна робота в органах внутрішніх справ України”.

Неочікуваний „подарунок” у вигляді трьох місяців відносно вільного часу, я мав намір використати задля того, аби захистити її тому, що йти на керівну роботу до Академії МВС не маючи наукового звання не я не вважав можливим для себе. Я мав всі написані наукові роботи, провів всі потрібні заходи, що передують захисту, і залишалося лише захиститися на науковій раді. Задля захисту було обрано Харківську Академію внутрішніх справ. Ще до моменту мого відбуття у відпустку мене було представлено особистому складу Академії МВС. Її ректор, генерал Ярослав Кондратьєв, свого часу був начальником Головного управління карного розшуку МВС України. Досить визначним було те, що він цей пост – начальника Главку посів у досить молодому віці, в званні майор міліції. Аналогічних випадків, наскільки мені відомо, не було – усіма карними розшуками України керував майор.

Але, не зважаючи на це, слід віддати належне Ярославу Юрієвичу – в період його керівництва у діяльності карного розшуку не було серйозних провалів та НП. Кондратьєв був людиною досить грамотною, розумною, і, безумовно, розумівся щодо всіх різноманітних та непростих моментів міліцейської служби.

З часом, обіймаючи посаду начальника карного розшуку країни, Ярослав Кондратьєв став ще й Народним депутатом України, очолював у Верховній Раді комітет із правоохоронної діяльності. А п’ять років потому закінчивши свою роботу в парламенті, став ректором Академії МВС. Там він і працював подальше своє життя, отримавши звання генерал-полковника, на яке цілком заслуговував, став професором і член-кореспондентом Академії педагогічних наук, заслуженим юристом України.

Я був представлений особовому складові Академії, після чого відбув у відпустку.