Перехрестя долі, стр. 125

Ось рядки із орієнтування, що було спрямоване МВС України для пошуку цього серійного вбивці:

„...влучний стрілець, кваліфіковано володіє зброєю... надзвичайно обережний, знищує усіх осіб, з котрими контактує (можливих свідків). На місці злочину не залишає гільз, інших предметів, орудує у рукавицях... Виявляє нахил до викрадення документів...”

Деякі керівники міліції 1996 року відверто виголошували, що вбивця, скоріш за все - колишній „спецпризначенець”, не був виключений варіант, що він – колишній співробітник правоохоронних органів...

Втім, ніяким спецпризначенцем Онопрієнко не був, до правоохоронних та інших силових структур жодного стосунку у житті не мав. Питання щодо того, чи просто він був таким, яким був, залишився без відповіді.

Перші злочини Анатолієм Онопрієнком було скоєно 1989 року в компанії єдиного свого подільника, що став відомим слідству та суду – Сергія Рогозіна. Удвох вони тричі скоювали напади на родини, що відпочивали в особистих автівках на узбіччях доріг. Двічі це сталося в Дніпропетровській та Запорізькій областях, один раз – в Одеській. Жертвами вбивць тоді стали дев’ятеро осіб, включно із дітьми.

Після цього Онопрієнко на тривалий час залишив Україну, та провів у Європі (здебільшого – в Германії та Австрії) близько п’яти років.

Нова серія вбивств розпочалась у кінці 1995 року, а зрештою „почерк” Онопрієнка сформувався з вбивства родини Зайченків із подальшим підпалом будинку, що було скоєне в місті Малині Житомирської області. З тої пори головним об’єктом його „полювання” стали саме родини, що мешкали у приватних помешканнях. Більше за інших постраждало село Братковичи, що його розташовано у Львівській області – там від рук маніяка загинуло загалом 12 осіб – більше, ніж забрала в цьому населеному пункті Друга світова війна. Втім, вбивав він не лише родини, і не лише в помешканнях – у Запорізькій області за одну лише добу його жертвами стали четверо – двоє чоловіків, у автівці, що її було припарковано, випадковий перехожий та співробітник міліції. Ще четверо були вбиті ним біля траси Бердянськ-Дніпропетровськ.

У заходах по встановленню, затриманню й арешту злочинця були задіяні тисячі співробітників міліції, підрозділів Внутрішніх військ МВС України. Також брали в них участь співробітники прокуратури й СБУ. Основний тягар щодо організації роботи, скерованої на розкриття злочинів, що наводили жах на цілі регіони України, випала генерал-лейтенанту міліції Віктору Миколайовичу Королю, котрий на той час обіймав посаду заступника міністра внутрішніх справ – начальника кримінальної міліції України й начальнику управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Миколі Сергійовичу Обіходу, котрі керували роботою сил, що були задіяні задля розкриття злочину.

Суттєвого успіху у визначенні приналежності знаряддя вбивства, а згодом і особистості злочинця, досягла група сищиків, що працювали під керівництвом генерал-майора міліції Івана Григоренко, на той час - першого заступника начальника Головного управління карного розшуку МВС України. Саме вони встановили власника мисливської рушниці ТОЗ-34Р, що її викрав злочинець у 1995 році, а згодом, виготовив обріза та застосовував його під час вбивств. Наразі затримання Онопрієноко стало питанням часу.

Після того, як у 1996 році його було заарештовано, він досить довго та докладно розповідав про „сили, що стоять за ним” й ніс іншу містичну чортівню. Але стаціонарна медично-психіатрична експертиза визнала Онопрієнко осудним.

Як би там не було, але цілком можливо, що частку своїх секретів цей маніяк, що уник смертного вироку, до котрого його було засуджено та померлий від серцевого нападу у вязниці 27 серпня 2013 року, забрав з собою до могили. Втім, чи варті ці секрети того, аби бути розкритими?

Залишається додати, що вже після того, як Онопрієнка було заарештовано за підсумками службових розслідувань, що їх проводило МВС України, кілька десятків співробітників міліції було покарано через непрофесійні дії у процесі розшукових та профілактичних заходів, що тоді проводилися. Позаяк, наказ про покарання у „справі Оноприєнка” був набагато більшим, аніж про заохочення.

P.S.

Нажаль, криваве полювання маніяків на землі триває. Тими днями, коли я завершую роботу над цим розділом книги, готується повторний судовий процес у справі так званого „Ангарського маніяка” – Михайла Попкова. Злочинець, що його було 2015 року засуджено до довічного ув’язнення за вбивство 22 жінок та дівчат, дав покази, у котрих визнав свою провину за ще 60 аналогічними епізодами. Вони знайшли своє підтвердження. Отже, він далеко перевершив відомих душогубів пострадянського часу.

Нерозкриті минулі роки

Почувши у програмі кримінальних новин К.Стогнія повідомлення про затримання поліцейськими „шоколадного грабіжника”, котрий почав скоювати свої злочини приблизно 10 років тому, я здивувався та зрадів. Адже працюють ще спеціалісти, що здатні розкривати злочини минулих років, ще не забуто міліцейській досвід та принцип невідворотності покарання за скоєне навіть роки потому. Цей принцип рідко – але торжествує. Це означає, що розуміють нинішні керівники поліції (хоча й практично нічого з цього приводу не говорять), важливість розкриття злочинів „днів давно забутих”, котрі доволі часто породжують нове зло й сьогодні.

Нажаль, окремої статистики кількості злочинів вказаної категорії, що зареєстровані в Україні на даний момент, я не знайшов. В одній науковій статті вказано, що на перше півріччя 2010 року зареєстровано 1.962.815 таких злочинів. У статті співробітниці Генеральної прокуратури України, котра займається перереєстрацією справ минулих років в ЄРДР на 2012 рік, вказано їхню приблизну цифру, що перевищує 2 мільйони. Більш нових даних під час дослідження різноманітних джерел знайдено не було – навіть у виступах вчорашніх поліцейських керівників. Ці виступи вражали, відверто кажучи, своєю простотою...

Керівник національної поліції, підполковник поліції Х. Деканаідзе: „Ми мали в місті Києві проблему із викраденнями автівок. Нам вдалося ліквідувати 11 злочинних угрупувань, і викрадення автівок значно поменшали. Однак, існує проблема майнових злочинів, що пов’язано із погіршенням соціально-економічної ситуації в країні.” (Цензор.нет від 01.04.2016р.)

Які там задачі із розкриття злочинів взагалі – і минулих років, зокрема! Звісно, сьогодні єдина надія на нове керівництво Нацполіції, котре має спеціальну юридичну підготовку, і на Генеральну прокуратуру. Тим більше, що у доповідях її керівника на різноманітних нарадах та форумах, котрі проводяться разом із МВС, лунає відповідний аналіз міліцейської статистики, що заслуговує на увагу. В цілому він показує, що досудове розслідування, коре здійснюється поліцією, неефективне. Рівень безпеки, що відчуває населення, знижується.

Із 550-600 тисяч злочинів, що