Перехрестя долі, стр. 120
Сьогодні важко сказати, кому з душогубів, що закарбувалися в кримінальній історії людства, належить сумнівна „честь” бути першим маніяком, чиї злодіяння задокументовані та описані достовірно. Це взагалі стало можливим за тих часів, коли криміналістика почала оформлюватися в самостійну науку, й стала використовуватися хоча б подекуди на практиці. З тих часів, коли масиви злочинів почали групуватися та узагальнюватися – за почерком їх скоєння, та іншими деталями й ознаками, що були їм притаманні.
Мабуть, першим маніяком, котрого було „офіційно визнано”, таки слід вважати лондонського Джека-різника, що вбивав у столиці туманного Альбіону жінок легкої поведінки, й котрого так і не вдалося впіймати. Втім, навколо цього персонажу протягом століть накрутили таку кількість чуток та вигадок, що зараз не можливо зрозуміти - де істина, а де просто вигадка. Достеменно відомо лише одне – лондонський „Різник” дійсно існував...
Чи існували маніяки за часів спокійного та „правильного” Радянського Союзу? Безумовно, що так! Хоч відкрито це й не визнавалося. Нажаль, якою б всемогутньою не була держава та її правоохоронна система, яким би всеосяжним та гуманістичним не було виховання, якою б загальнодоступною не була медицина – від цього зла неможливо убезпечитися на сто відсотків. Інша справа, що відповідно до офіційної ідеологічної і соціальної доктрини СРСР, жодних маніяків чи то збоченців в країні не було й бути не могло. Ніколи!
Про те, до яких складнощів в міліцейській практиці призводило таке вперте небажання визнавати очевидне, я розповім, згадуючи ті моменти, коли мені й моїм колегам довелося стикнутися з цим злом. Трапилося це саме за радянських часів...
До Харківської області лихо завітало в листопаді 1983 року. Близько шостої години ранку 22 листопада 1983 року у кущах поблизу пішохідного мосту, що простягався над трасою Мерефа –Харків ( населені пункти Покотилівка – Бабаї) було знайдено труп чотирнадцятилітньої дівчинки. Голову потерпілої було майже розтрощено ударом обрізку металевої труби, одяг було розірвано та розкидано довкола тіла. Розташування тіла свідчило про те, що було скоєно зґвалтування, що, згодом, було підтверджено експертними дослідженнями. Звісно, на місце НП прибуло керівництво Управління. З Києва прибув начальник другого відділу ГУКР МВС України полковник Нартович Роман Володимирович. В Покотилівці було створено оперативного штаба задля розкриття вбивства.
Під час опитування свідків, котрі нами були встановлені, з’ясувалося, що близько 19 години потерпіла приїхала електричкою з міста Харкова на станцію Покотилівка. Потім – вийшла з потягу, пройшла крізь лісосмугу до пішохідного мосту, котрий вів до траси, ступила на нього (іншого шляху просто не було тому, що до траси вів крутий узвіз) після чого додому в Бабаї не прийшла. Обставини огляду свідчили про те, що злочинець накинувся на потерпілу наприкінці мосту, завдав їй смертельного удару по голові, після чого затяг до кущів, розірвав на ній одяг, розкидав його навкруги тіла, і зґвалтував, практично в момент, коли настала фізична смерть. Під час проведення експертного дослідження було виявлено сперму, що властива для третьої групи крові. І все... Вивчення особи потерпілої, її батьків, найближчого оточення та зв’язків – результатів не принесли. Глухий кут... Начальство, поставивши завдання щодо розкриття , відбуло до Харкова та Києва. Розпочалася оперативна робота з масового „просіювання” можливих підозрюваних.
Приблизно місяць потому, як було скоєно цей злочин – у грудні 1983, поблизу ТЕЦ, що була розташована на території Жовтневого району міста Харкова, було виявлено труп жінки без певного місця проживання. Жертва мала рубану рану голови, що її було завдано металевим кутом. Одяг вбитої знову ж таки було розкидано навкруги трупа, експертиза засвідчила зґвалтування. Вкрай неприємним моментом було те, що подію було зафіксовано в безпосередній близькості від станції „Покотилівка” залізничної гілки Південної залізної дороги Харків – Покотилівка - Мерефа – Красноград – Лозова. З того, як напружилося керівництво нам, молодим операм, стало зрозуміло, що відбувається щось неординарне. В той час ми не переглядали американських фільмів, і на тому, що таке маніяки та інші статеві збоченці, ми розумілися поганенько. Але відчували інтуїтивно, що справу маємо із серією тяжких злочинів, що розпочалася. Тим більше, що під егідою УВС області було створено єдино оперативно-слідчу групу, до складу котрої входили співробітники УВС міста Харкова, управління розшуку області й харківського РВ. Заходи, що проводилися задля встановлення особи злочинця, далі встановлення й перевірки особи потерпілої і її оточення, не просунулися.
В перших числах березня 1984 року під платформою станції „Покотилівка” було знайдено труп 50-ти літньої жінки з розрубаною головою. Розірваний й розкиданий одяг, поза оголеного тіла, що лежало на спині – все свідчило про зґвалтування. Цього разу злочинець залишив на трупі свій „знак”. На животі потерпілої, червоною помадою для губ, що належала вбитій, були написані цифри „24”. Відпрацювання свідків знову не принесло жодного результату. Хоч було встановлено осіб, що знаходилися на станції приблизно в той період, коли було скоєно вбивство. Однак, ніхто з них нічого не чув і підозрюваного не бачив.
Цього ж таки місяця в районі селища Бабаї, лишень за дня, нападу зазнала 68 річна жінка, котра прямувала крізь лісосмугу. Злочинець її також вбив, завдавши удару по голові металевим прутом, але не довів свій злочинний намір до кінця – в зв’язку з появою двох чоловіків, котрі вийшли з-за дерев. Останні намагалися наздогнати лиходія, однак він, перетнувши трасу, зник у лісі. Нажаль, розшукові заходи, що їх було проведено по гарячих слідах, позитивного результату не дали, хоч, покладаючись на слова свідків, і було зафіксовано прикмети злочинця.
Незважаючи на негативні результати, пошук злочинця набирав обертів. Крім оперативно-розшукових, було організовано зовнішні пошукові заходи. Щодня в них були задіяні більш ніж три тисячі співробітників міліції, переодягнених в цивільний одяг. В якості принади використовувалися жінки-співробітниці органів внутрішніх справ, що мали відповідний супровід, і навіть оперативники, котрих було загримовано. Десятки