Перехрестя долі, стр. 107
Згадуючи той непростий час, не можливо не торкнутися теми одного з чисельних аспектів „перебудови”, що її було розпочато тодішнім Генсеком ЦК КПРС. Достеменно – „антиалкогольної кампанії”, котра міцно закарбувалася у народній пам’яті. Недарма ж одним із головних літературних творів, котрі увічнювали цього Генсека, став віршик:
Никаких магарычов!” –
Сказал Миша Горбачов
Выпил пиво, пенку сдуй,
И к жене домой ... иди!
Сьогодні всім відомо, наскільки непродуманою та дурною була ця сама горбачовська „боротьба із пиятикою та алкоголізмом”. Сто разів вже згадано, як вирубували безцінні виноградники, перепрофільовували під виготовлення безалкогольніх напоїв, що були нікому не потрібні, заводи та чинилися інші, не менш „вдалі” дії. Але мало кому відомо про те, що у сфері боротьби із наркоманією вказівки та кампанії були не менш „розумними”. Практично, перше завдання, що ми отримали із Союзного МВС у своїй групі, котра щойно була утворена: негайно організувати знищення шприц-тюбиків із морфіном!
Для тих, хто не знає, пояснюю: шприц-тюбик – це голка, до котрої приєднано пластикову капсулу із невеликою дозою певного препарату. Такі речі застосовують, здебільшого у спеціальних аптечках, що призначені задля надання допомоги особам, котрі потерпіли від надзвичайних ситуацій, або військовослужбовцям, котрі отримали серйозні поранення, що становлять загрозу смерті від больового шоку. Шприц-тюбиками з морфіном в ті роки були вщерть заповнені склади та об’єкти підрозділів Цивільної оборони. У випадку глобальної ядерної війни, цей препарат мав допомогти людям, котрі отримали опіки, різноманітні травми та просто шок, протриматися довше, аби дочекатися доки їх доправлять до медичних закладів (питання на кшталт того – а чи залишаться за таких обставин хоч якісь медустанови, медики, та й, взагалі, будь-хто, хто буде здатен когось кудись доправляти, взагалі не ставилися).
Харківській ОБНОН, як і всі інші, розгорнув величезну роботу зі знищення тюбиків, взявшись до справи із молодим комсомольським запалом. Щоправда, після проведення чергової „акції” усі, хто брав у ній участь, лаялись добірною лайкою та ставили мені питання, на кшталт: „Навіщо робити дурну роботу, та знищувати замість смердючої „ширки” чистий медичний препарат, що він цілком ще міг би стати у нагоді?” Що відповідати, я, правду кажучи, не знав, бо ж і сам міркував так само, втім наказ є наказ, а його, як відомо, не обговорюють...
На жаль, час підтвердив слушність наших сумнівів. Попереду на Радянський Союз чекали надзвичайно важкі випробування – землетрус в Арменії, що приніс величезні руйнування, криваві міжнаціональні конфлікти. Далебі, всі ті ситуації, у котрих препарат, що його було знищено, не лише був би потрібен, а складав життєву необхідність. Але ж повернути час неможливо. Стосовно того, що саме сталося із його стратегічними запасами, котрі було ретельно накопичено, можна судити хоча б із того, що лишень на Харківщині під час „кампанії” було знищено до мільйону шприц-тюбиків. Згодом, коли вітчизняна фармацевтична промисловість (втім, як і інші промислові галузі), було знищено ледь не вщент, препарат доводилося закуповувати...
Не менш в радикальний спосіб боролися і з посівами маку. Проблему щодо них вирішили із розмахом та радикалізмом, що був цілком гідним горбачовщини. Мак просто заборонили сіяти на території СРСР будь-кому та будь-де – Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1987 року. Потрібно було, аби минули роки – задля того, аби дійти нормального рішення: дозволити посіви маку із відповідним ліцензуванням та організацією охорони, та й, згодом, перейти на „ненаркотичні” сорти...
Сьогодні я схильний визнати – можливо, тоді іншої можливості реально швидко та радикально впливати на ситуацію, практично, не було, та погодитися із тим, що ця міра була цілком припустима, як тимчасова. Сьогодні заборону практично відмінено. Втім, це – завдяки тому, що весь цей час тривала селекція маслинних культур, котрі не мали таких наркотичних властивостей, як снодійний мак. Та й, звісно, через те, що було розроблено систему ліцензування, жорсткого обліку та контролю таких посівів.
Це, до речі, стосувалося, не одного лише маку. В ті часи, про котрі я оповідаю, Харків був славетний своїми коноплями – через те, що тоді там існував канатний завод, котрий був, практично єдиним у своєму роді в Україні.
Харківські канати використовувалися у всьому світі. А сировиною, з котрої їх виробляли, були саме ті коноплі. Тому в наші області були не лише макові, а й конопляні лани. І знову ж таки, завдяки наполегливій праці наших вчених, котрі протягом двох років здійснили справжній науковий прорив, конопля залишилася спокійнісінько рости, як росла. Наразі її позбавили вмісту гашишу, і через це застосовувати її було змога лише задля виробництва прядива. В Україні було виведено такі сорти, як, наприклад, „ЮСО-31” й „Золотоноська 15”.
Але все це було згодом, роки потому, коли було полишено марні смикання, необмірковані, та надто швидкі дії, в багатьох сферах відбувся перехід до системної, зваженої й науково обґрунтованої роботи. У 80-ті роки минулого століття ми про це могли хіба що мріяти. І продовжували боротьбу з проблемами цілком реальними, та насущними.
Однією з них для нас були цигани. Тобто, звісно, не всі без виключення представники цього кочового племені, з його яскравими танцями, душевними романсами, та й іншим запальним фольклором. Ми не мали жодного діла до пісень та танців під гітару. А ось до того, що із трьох наркоторговців щонайменше двоє були „ромами” – було.
Хто не брав участі у затримані, котре відбувається в циганському таборі, той в своєму житті втратив неповторний букет гострих та екстремальних відчуттів! Галас, завивання, вражаюче різноманіття прокльонів, що їх насилали на голови міліціонерів, „передрікань” серед котрих найпоширенішими були – імпотенція та рак, неосяжні розміром перманентно-вагітні мотрони (переважна половина з котрих під силою-силенною спідниць мала не живіт, а подушку) , оточені виводком замурзаних та голодупих циганчат, котрі завзято підвивали в унісон матусям... Увесь цей людський натовп не лише галасує, але й юрбиться, штовхається, хапає за одяг,