Перехрестя долі, стр. 10
Все це дозволяло нам зробити майже стовідсотковий висновок – крадіжку в музеї здійснили не „професійні” злочинці, а скоріш за все, хлопчаки, котрі не розумілися на зброї, і тому не змогли оцінити її справжній технічний стан. І каску вони теж, не втримавшись, прихопили „до купи”. Втім, одразу відшукалися і ті, хто з нашими міліцейськими висновками категорично не погодився. Належали ці розумники до районного та обласного комітетів КПРС і дотримувалися принципово іншої думки. Їм, чомусь, в тому, що трапилося одразу ж привиділась зловісна змова, що мала за мету забити клин в дружбу і братерство, що панували між СРСР і Чехословаччиною. Злочин було взято під особливий контроль ЦК КПУ.
Що тут можна сказати? У кожного, як то кажуть, своя робота... А нам з Ногарьовим, правду кажучи, було зовсім не до вигадування змов і „таємничих спілок”. Це спочатку ми гадали, що відрядження до Готвальду буде короткостроковим. Прибувши на місце, ми і уявити собі не могли, що затягнеться це „короткострокове відрядження” аж на...чотири місяці. Чому? А тому, що складалося враження - неначе хтось відчинив в тих місцях справжню скриню Пандори, з котрої полізло таке... Втім, про все по черзі.
Не встигли ми з головою поринути в розслідування щодо пограбування музею, як в сусідньому селі – знаменитій на всю Харківщину своєю чудовою полуницею Темнівці вночі хтось „взяв” касу держбанку. До того ж, слід сказати, за всіма правилами – зірвали грати, вдерлися до приміщення, зламали сейф... далі – зрозуміло. В ті часи викрадення таким чином навіть двадцяти карбованців вже була справжня НП, що бралася на особливий контроль всіма інстанціями, і МВС також. А тут зникло цілих чотири тисячі. Ефект, так би мовити, був відповідний.
Керівництву наша оперативна група доповідала мало не кожні чверть години. Насправді доповідав, звісно, Ногарьов, я був лише присутній при цьому. З його реакції на перемовини з вищим керівництвом, я розумів, що десь там „нагорі”, вже майже виказують сумніви з приводу нашої компетенції, і, взагалі, профпридатності. Але і це були, як то кажуть, тільки квіточки! Декілька днів потому сталося те, перед чим тьмяніли і викрадені автомати, і пограбована каса.
В тому ж Готвальді серед білого дня зникає трирічна дівчинка. Самостійно піти з дому дитина не могла тому, що була замала. Заблукала в лісі? Викрали? Починаються надзвичайно масштабні пошуки, за участі не лише міліції та військових, але й усіх місцевих рибалок, мисливців-слідопитів. Другого дня дівчинка вийшла з лісу самостійно. Здавалося б, радість – дитина жива, але одразу з’ясувалося страшне: дитину було зґвалтовано...
Отже, окрім нашої групи, „на посилення”, в район приїздить начальник відділу в особливо важливих справах обласного управління карного розшуку Микола Хвостенко (сьогодні, нажаль, покійний). І оперативно-розшукова робота набирає ще більших обертів – засідки, облави, відпрацювання та таке інше. Разом з цим скоєння злочинів в районі триває -крадіжки з крамниць, викрадення автотранспорту, про всілякий „дріб’язок” я навіть не згадую. Все це відбувалося влітку, а місцевість там майже курортна – річка, чудові соснові ліси, в котрих безліч грибів та ягід, отож, окрім місцевих жителів додалися ще й відпочиваючі, з їхніми проблемами, котрих теж було доволі. Саме з відпочиваючими і трапився наступний випадок – взагалі щось на межі аномалії та містики.
На річці відпочивала сім’я з шестирічним хлопчиком. Уявіть собі ситуацію - білий день, повний пляж людей, дитина відходить від батьків буквально на пару кроків – і все! Зникає, щезає без сліду і без жодного зойку. Не буває такого, розумієте?! Навіть коли взяти за робочу версію, що хлопчик потонув (що ми, звісно і зробили в першу чергу), то він повинен був борушкатися, хоч раз скрикнути. Хтось з оточуючих повинен був щось чути чи бачити! А тут – нічого...
Старшим групи з пошуку хлопчика призначили мене. Зрозуміло – з одного боку, начебто і мій профіль, з іншого – я наймолодший співробітник. Команду підлеглих мені також добрали відповідну – як то кажуть, „найкращі з найгірших”. Якихось сержантів пенсійного віку, мало не каптерів та рахівників. Зрозуміло – більш кваліфіковані співробітники на той момент були задіяні в інших напрямках, котрих теж було з горою. Ну, а я зі своїми „спецназівцями” розпочав пошуки. До діла ми взялися з усією відповідальністю – раз у раз, посідавши в човни, тралили всю течію річки гаками, сітками, граблями, веслами. Тільки й того, що самі не пірнали. Результату – нуль. Щезла дитина – і по всьому. А в світлі нещодавнього випадку з дівчинкою, думки в голові з цього приводу виникали досить сумні. Шукаємо, шукаємо – а все дарма.
Упереджуючи події, скажу, що тіло хлопчика знайшли місяць потому і бозна де від місця події – аж під греблею найближчої ГЕС. І на всі питання, що нас бентежили, з приводу цієї події, дала відповідь судово-медична експертиза. Виявилося, що буквально за крок від розлогого берега, де плюскалася дитина, знаходилася дуже глибока яма. Ось до неї він і втрапив.