Выборка по метке: "Классическая проза". Страница 290

Роман «Буремні дев’яності» (1946) —один з найвідоміших творів австралійської письменниці, члена Комуністичної партії Австралії Катаріни Сусанн Прічард. Дія роману відбувається в Західній Австралії в останнє десятиліття XIX ст. У малонаселений край, де відкрито казкові поклади золота, кинулись тисячі людей в гонитві за зникаючим золотим маревом. В романі відображено і реальне історичне тло, і строкатий колорит «золотої лихоманки».

У вступному слові «Невгасна віра в людину» до редагованого ним видання цього твору Василь Гришко обгрунтує домінуючу тему-ідею доробку І. Багряного — «тріумф людської гідності на іспиті людини в межовій ситуації боротьби й страждань серед нелюдськості підневільної дійсності», а всі його романи визначить як «твори про позитивного героя в негативній дійсності, про героя в справжньому розумінні героїчного, як велично-людського протиставлення силам пануючого зла».

Людиною, яка біжить над прірвою, йде «по лінії найбільшого опору», в цьому романі виступає знову молодий українець Максим Колот, який у воєнний 1943 рік опиняється між життям і смертю, тобто між двома смертями, між двома воюючими арміями. Ці фронти — фашистський і радянський — мовби сталеві лещата, захоплюють у своє немилосердно стискуюче коло піщинку на полі жорстокої історії, намагаючись її стерти з лиця життя, а вона підхоплюється, зривається силою своєї віри в незнищенність свого маленького, але власного «я» і перемагає. Бо сповідує витворений нею самою псалом одвічному сенсові людського життя на землі: «Я буду вмирати, та, поки маю дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих,іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя…».

Один із найкращих романів Жоржі Амаду, написаний у стилі "магічного реалізму". Сам автор називав його "сонячною книгою".

...На тлі протистояння колишнього всесильного полковника Бастоса і молодого підприємця, експортера какао Фалкана, Амаду створив привабливий образ юної мулатки Габрієли, відважної, життєрадісної, добродушної дівчини, котра уособлює найкращі риси бразильського народу...

Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи Хвильового мали величезне значення у літературному процесі 20-х років, справляли вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX віку.
Неперевершений майстер малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчила непересічність таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років.
Зміст.
Новели, оповідання: Вступна новела. Життя. Колонії, вілли. Редактор Карк. Кіт у чоботях. Юрко . . На глухім шляху. Солонський Яр.
Силуети. Шляхетне гніздо. Синій листопад. Чумаківська комуна. На озера. Мисливські оповідання добродія Степчука. Бараки, що за містом. Свиня. Кімната ч.2. Легенда. Заулок. Елегія. Дорога й ластівка. Пудель. «Лілюлі». Арабески. Я (Романтика). Сентиментальна історія. Наречений. Бандити. Злочин. Зав’язка (Етюд). Мати. Із Вариної біографії. Іван Іванович. Ревізор. З лабораторії. Щасливий секретар. Повість про санаторійну зону (Етюд). Вальдшнепи. Роман.

Поетичні твори: О, рудні, ваше свято. Швець працює. Клавіатурте. В електричний вік. Поема.
Памфлети. Думки проти течії. «Ахтанабіль» сучасності, або Валер’ян Поліщук у ролі лектора комуністичного університету. Україна чи Малоросія?

Уже опублікована на початку 1924 p. «Повість про санаторійну зону» була багатообіцяючою заявкою молодого письменника на оволодіння жанрами «великої» прози. Хоча написано твір у тій же, притаманній ранньому Хвильовому, лірико-імпресіоністичній стилістиці. Тут постає ціла галерея зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. І сама відгороджена від світу «санаторійна зона» - уособлення останнього прихистку цих розчарованих, відкинутих на узбіччя героїв. У заміському санаторії збираються різні люди, здебільшого невдахи чи надломлені життям колишні борці, які болісно переживають крах ідеалів.

«Дорога й ластівка» - це блискуча імпресіоністична новелка. Хоч вона й писалася ще у відносно благополучні часи (початок 20-х рр.), але пророчо передала внутрішній стан митця, що відчуватиметься дедалі виразніше, - стан приреченості, пастки. У вітряну, дощову ніч заблудна ластівка знайшла притулок у теплій, яскраво освітленій кімнаті. Але це її не заспокоїло, а навпаки, тільки налякало. І лампа на столі, і пухнастий килим, і книги в настінних шафах - усе це таке чуже для неї. Вона хоче вирватись із цієї золотої кліті, але тільки боляче б'ється грудьми об перешкоди і зрештою забиває себе до смерті. Доля письменника, як і багатьох його побратимів по перу, напрочуд схожа на долю цієї ластівки. Вони за всяку ціну прагнули вивести рідну літературу на новий широкий шлях, прагнули вирвати її з «золотої кліті», яку готувало для неї партійне чиновництво, на волю. Але тільки розбили собі груди об непорушну твердь тоталітарного пресу.

Новела „Лялечка”, твір М.М.Коцюбинського, що написаний у 1901 році, розповідає про багато аспектів життєдіяльності простого вчителя сільської української школи. Яке було життя колеги, як вирішувалися проблеми професійної діяльності учителя – про все це розповідає цей твір. Автор описує внутрішні переживання своєї героїні на фоні реального вимальовування картин сільського життя. Для повноти характеристики героїв новели він використовує інші персонажі, які є типовими для тодішнього суспільства. Проблематика, ідейна спрямованість твору, його тематична насиченість свідчать про глибоке знання автором багатьох аспектів життя українців, про глибинні закони взаємовідносин людей.