Выборка по метке: "Классическая проза". Страница 270

«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. В творі розповідається про кохання Івана і Марічки, українських Ромео і Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів. На початку твору розповідається про закохану молоду пару — Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Згодом Іван тривалий час змушений перебувати в наймах на полонині, а повернувшись він дізнається про смерть Марічки. Іван важко переживає загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце. Зразу його тягло скочити з скелі у крутіж: «На, жери і мене!» Але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв в себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, в заломах, як ведмідь, що зализує рани, і навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, гогози, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах»[1]. «Шість літ не було чутки про нього, на сьомий раптом з'явився». Одружився з Палагною та почав «ґаздувати». З часом Палагна стала «любаскою» сусіда Юри. Іван про це знав проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос Марічки, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді нявки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван зустрів чугайстра і спробував відволікти його, запросивши у танок, щоб Марічка могла якнайдалі утекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої і зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаєми (з танцями і розвагами).

Світ творів англійської письменниці Джейн Остен (1775–1817) — світ звичайних чоловіків і жінок, доволі буденний, розмірений і в той же час не позбавлений драматизму. Тонкий психолог і знавець людського серця, письменниця створила надзвичайно виразні й правдиві образи. Її герої — живі люди, з усіма їх достоїнствами і недоліками, здатні і на високі почуття, і на великі помилки.

Героїня роману «Нортенґерське абатство» Кетрін Морланд приїздить у Бат, на модний курорт, де саме і відбуваються головні події, що визначають її долю. Кетрін стає об’єктом боротьби двох родин — Торпів і Тілні. Конфлікт претендентів на її руку і серце розвіяв мрії дівчини про романтичного героя. Вона не вірить в удавані почуття Джона Торпа, їй більше до вподоби благородство та порядність Генрі Тілні. І вона не помилилася — в скрутну хвилину він підтвердив слушність її вибору.

Олександр Терентійович Гончар (Олесь Гончар) (3 квітня 1918, Ломівка — 14 липня 1995, Київ) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). У творчості видатного українського письменника Олеся Гончара, чиє ім'я шанується в усьому світі, роман «Собор» посідає особливе місце. Прийшовши до читачів наприкінці шістдесятих, твір одразу ж опинився у вирі пристрастей, бо саме в ньому чи не вперше у вітчизняній літературі могутньо і неприховане прозвучав заклик до духовного очищення й соборності, осуд національного безпам'ятства, звироднілого кар'єризму і браконьєрства. Офіційні кола сприйняли «Собор» різко негативно, адже роман, відкидаючи догматизм класових уявлень, утверджував загальнолюдські, гуманістичні цінності.

Психологічна новела Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму.