Выборка по метке: "Биографии и мемуары". Страница 72

Іван Мазепа – одна з тих знакових постатей української історії, життя та вчинки котрих і сьогодні викликають гарячі суперечки як фахових істориків, так і аматорів, а також людей, взагалі далеких від історичних перипетій. Політичний діяч, військовий, дипломат, меценат… Мало кому випала така цікава й непроста доля за життя та після смерті. То хто, зрештою, такий Іван Степанович Мазепа? Приятель царя Петра, один із перших кавалерів найвищого російського ордену Андрія Первозванного – і борець за інтереси Української козацької держави; будівничий величних соборів, що дотепер є окрасою багатьох українських міст, – і «Юда», відлучений від церкви, підданий анафемі, що нерідко виголошувалася з амвонів тих самих соборів; зазвичай неймовірно обережний майстер складних дипломатичних ігор – і людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою, програла найризикованішу й найголовнішу гру свого життя; блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVII століття, улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикант-аматор серед усіх українських гетьманів. Можливо, той, хто прочитає цю книгу, зможе створити свій власний варіант образу Мазепи – одного з найколоритніших, найцікавіших українців.

Пропонована книга – не стандартна біографія популярного політичного і громадського діяча від «а» до «я», а швидче ії найбільш яскраві штрихи та фрагменти. Вона писалася за активної участі самого головного героя, тож деякі його коментарі стосовно тих чи інших подій можна вважати не лише ексклюзивними, а й цілком несподіванними.

Михайло Грушевський (1866—1934) є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Видатний вчений і суспільно-політичний діяч, він створив 10-томну «Історію України-Руси» – першу повну історію України, таким чином перевершивши навіть таких своїх видатних попередників, як Костомаров, Куліш, Драгоманов, Антонович. Але Грушевський не тільки писав історичні праці, він сам творив історію: 1917 року став на чолі нової Української держави – його було обрано головою Центральної Ради (1917—1918), яка в 1918 році проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Завдяки цьому світ дізнався, що на землі існує Українська держава, президентом якої і був М. С. Грушевський.

Історія меценатства – одна з найцікавіших сторінок минулого, тому що приховує в собі чимало загадкових, а подекуди драматичних людських доль. На жаль, так історично склалося, що наша земля в епоху своєї бездержавності, ставала «ласим шматком» для інших, більш могутніших держав, котрі насаджували свої права, закони, звичаї та релігію. Ревними боронителями православної віри та української культури були князі Острозькі.

До цього часу навколо імені Степана Бандери – лідера Організації українських націоналістів (ОУН) – точаться запеклі суперечки: дехто вважає його посібником гітлерівців і співучасником нацистських злочинів, дехто – патріотом України і борцем за її незалежність. Одне слово, погляди украй полярні. Якою ж була ця людина, якими шляхами прийшла вона до українського націоналізму? Настав час подивитися на особистість Степана Бандери об’єктивно.

Реальний час, що пливе крізь живі людські долі, і реальні люди, що пливуть крізь плинний час, - такими є основні мотиви книжки «Вирвані сторінки з автобіографії» найпопулярнішої української письменниці Марії Матіос.

Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».

У книзі розповідається про долю кубанського українця Василя Проходи, його участь у Першій світовій війні, перебування в австрійських таборах Йозефів і Терезин, просвітницьку працю в Оріхові, участь у Визвольній боротьбі у складі 1-ї Сірої, 2-ї Волинської та 3-ї Залізної дивізій Армії УНР, перебування в польських таборах Пйотркува-Трибунальського, Стшалкова і Щипйорна, навчання в Українській господарській академії в Подєбрадах, а також про випробування в Лук'янівській в'язниці м. Києва і таборах смерті Воркути.

Перед читачем постануть постаті учасників Визвольної епопеї українського народу — генералів Всеволода Агапієва, Йосипа Мандзенка, Олександра Осецького, Володимира Оскілка, Бориса Палія-Неїла, Олександра Пороховщикова, Антона Пузицького, Володимира Сальського, Володимира Сінклера, старшин Армії УНР Юрія Артюшенка, Йосипа Біденка, Миколи Букшованого, Миколи Ґалаґана, Тимоша Омельченка, а також Левка Биковського, Йосипа Безпалка, Олександра Гайманівського, Андрія Лівицького, Юрія Колларда, Іоанна Теодоровича та інших.

Події відбуваються на Кубані і Тереку, на території сучасних Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької та Чернігівської областей, на Лемківщині, в Австро-Угорщині, Естонії, Німеччині, Польщі, Росії, Чехословаччині та Сполучених Штатах Америки.

Книга висвітлює українсько-французькі зв'язки від найдавніших часів до сьогодення. Вони простежуються через життєпис видатних дер жавних, політичних, військових і громадських постатей, а також діячів культури України і Франції.

Книга супроводжується докладними коментарями, численними біографічними примітками та ілюстраціями. Розрахована на широке коло українських та французьких читачів.

Річард III і король Лір, гетьман Мазепа і Тев’є-молочник, Леонід Брежнєв і Тарас Бульба… Це лише невеликий перелік ролей, які зіграв у театрі й кіно Богдан Ступка (1941–2012) – видатний український актор, лауреат багатьох премій, народний артист УРСР (1980) та СРСР (1991), Герой України (2011), кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня. У Голлівуді його порівнюють з Робертом де Ніро й Аль Пачіно. В Польщі й Росії вважають своєю зіркою, феноменом, який народжується раз на століття, на що Богдан Сильвестрович відповідав: «Я – український актор! Я собі працюю, а люди називають те феноменом. Треба працювати і чесно ставитися до роботи. Вийти на сцену і зіграти найкраще за всіх…».

Ольга Кобилянська (1863—1942) – відома українська письменниця демократичного напряму. Її творча спадщина велика і різноманітна: поезії в прозі, новели, оповідання, повісті, романи.

Однією з проблем, які глибоко її хвилювали, була доля жінки, її право на освіту, працю, на громадське життя. Кобилянська однією з перших в українській літературі звернулася до теми рівноправ'я чоловіків і жінок, торкалася письменниця й теми «інтелігенція і народ», тому вона мала повне право сказати про себе: «Одна праця, одне перо та власне моє “я” зробили мене тим, чим я є, – робітницею свого народу».