Злата (СИ), стр. 9
над головою.
І що ж мені відповісти?!..
- Я взагалі-то не прихильниця пліток. Не знаю, що на мене найшло... - бурмочу я.
- Заінтригований. І що ж саме тебе так обурило? - в його голосі звучав непідробний інтерес.
Нарешті, я підняла на нього погляд, відчуваючи збентеження і незручність. О, як не властиво це було мені!
- Те, що ти не заводиш знайомства з дівчатами... моїх років.
Його темні брови здивовано злетіли вгору, а в очах світилися веселі іскорки - його явно бавила ця ситуація.
- Цікаво, - промовив він і, на його красивому обличчі з'явилася лукава посмішка, – чути правдиві плітки про
себе.
Трохи піддавшись вперед, він тихо додав:
- До недавнього часу, мені було дійсно не цікаво спілкуватися з дівчатами... твоїх років.
Мої побоювання і... надії виправдалися.
- Ти правий. Правдиві плітки - це дивина.
Я відчувала на собі його погляд, але не наважувалася відповісти на нього. Цей чоловік мав якусь гіпнотичну
владу наді мною. Він мене притягував і заворожував. Він, безсумнівно, був небезпечний для мене. Але ж яка
спокуса!..
Так, тепер необхідно ретируватися звідси якомога швидше. Де ж цей Адріан?!
- Чому ти зголосилася сьогодні тримати мою мішень? – несподівано запитав він.
Я трохи розгубилася, адже це і для мене було загадкою: можна було вибрати й інший спосіб розпитати Марі.
- Напевно... це була цікавість.
- Чим вона була викликана?
Я знову задумалася.
- Гостротою відчуттів, - я, нарешті, подивилася на нього.
Дух захоплювало від досконалості його обличчя.
- Визнаю, - він не відводив погляд. - Ти мене вкінець заінтригувала.
Мовчання зависло між нами. Я не знала, куди подіти очі, а він свої немов прибив до мене.
- Чому ти не зробив постріл? - раптом вирвалося у мене, хоча я вже збиралася попрощатися.
Почувши його зітхання, я зважилася підняти на нього погляд.
- Я боявся схибити. - Він сперся спиною об колону.
- Я чула, що ти дуже влучний стрілець.
- Так і є, - він дивився на мене з-під зсунутих брів і задумливо провів великим пальцем по нижній губі.
Це простий рух відволікав від суті розмови.
18
- Але в цей раз я не зміг зосередитися на мішені.
- Чому?
Він відсторонився від колони і став переді мною все, також, не відводячи очей.
- Ти біса міцно заволоділа моєю увагою.
Цей трохи грубуватий комплемент, змусив моє дихання збитися, а серце ще сильніше стукати в грудях. Цього я
і побоювалася. Він надто сильно на мене діє.
- Приємно чути, - злегка тремтячи, відповіла я. - Але мені вже пора.
Його брови зметнулися вгору.
- Знову покидаєш мене?
- Мені доводитися.
- Від чого ж?
Я, підібравши спідницю, зробила крок назад:
- Ти занадто небезпечний співрозмовник.
- Я тебе чимось налякав?
Він вважає мене зовсім наївною дурепою. Гірка образа додала мені сил.
- Ні, ти не посмів би. Але твої солодкі промови, надто небезпечні для такої дівчини, як я.
На його гарно окреслених губах з'явилася ледача посмішка, що спокушала ямочками на щоках.
- А як же гострота відчуттів?
- Це не зовсім те, що я так називаю.
- Ти боїшся мене.
Гордість заграла в мені. Я зухвало дивилася в його ваблячі очі:
- Ти занадто самовпевнений.
Він схилив голову набік:
- А хіба тобою не рухає цікавість?
- Цікавість?- тупо повторила я.
- Хіба тобі не привабливо зрозуміти з чого весь цей шум навколо мене?
Я здивовано втупилася на нього:
- Я не зовсім тебе розумію...
Він усміхнувся і простягнув мені руку:
- У тебе буде час подумати над моєю пропозицією, – він подивився за мою спину - А ось і наш майбутній
геній... на кого ти там вчишся?
Я зовсім збита з пантелику перевела погляд з його обличчя на дверний отвір, в якому вже здався Адріан з
напоями в руках.
19
Ескалант не попрощавшись, вже проходив повз нього, лише коротко кивнув.
Розділ 5
Гіпноз
Він більше не підходив до мене і не попадався мені на очі. Цілком збентежена його словами, я не могла не
думати про них, як не старалася. Танцюючи, постійно збивалася з ритму, стоячи в компанії своїх друзів -
втрачала нитку розмови. Озирала поглядом натовп, мимоволі бажаючи знайти погляд кольору чорного
шоколаду, що гіпнотизував мене.
Що ж цей чоловік зробив зі мною? Немов змій-спокусник він посіяв у моє спокійну і впевнену свідомість
насіння незнайомих бажань, питань і думок. Він збурював все моє єство, і я сотні раз прокручувала спогади
наших сьогоднішніх зустрічах, відчуваючи, як мене кидає в жар.
Через якийсь час я стояла у звичній для мене компанії, все ще засмучуючись, що швидкоплинна мана
небезпечним красенем не пройшла. Машинально щось відповівши Адріану, я піднесла келих прохолодного
шампанського до губ, як раптом мій погляд завмер на парі темних очей.
Ніби зачарована, я опустила келих, не в змозі відвернутися.
Ескалант стояв навпроти мене. Він немов злодій з фільму, заворожував своєю хижою красою, освітлений
миготливою в такт світломузикою. Нас розділяли декілька десятків метрів і танцюючий натовп. Але, не
дивлячись на це, я мало не задихнулася від чуттєвості і спокуси, джерелом яких був він. На його губах
з'явилася на півусмішка,що стосувалась тільки куточків красивих вуст. Моє серцебиття заглушило живу
музику.
- Потанцюємо?..- пролунав біля мене голос якогось хлопця.
Це було моїм порятунком. Смутно знайомий, якийсь один з гостей Марії, виник між нашими схрещеними
поглядами і тим самим зруйнував магію.
Я здивовано подивилася на простягнуту мені руку і тяжко усвідомила, що мене запрошують на черговий
повільний танець.
- Пробач, будь ласка, – надто люб'язно заговорила я, сліпуче посміхаючись. - Але мені просто необхідно
відвідати одну невеличку кімнатку для дівчаток.
І щоб не дати тому переконати мене в моїх планах або запропонувати супровід, я швидко продовжила:
- Обіцяю, коли повернуся, обов'язково потанцюємо!
І я покрокувала через зал, не усвідомлюючи, що роблю. Мені було жарко і душно. Може, я і справді перебрала
з шампанським? Голова крутилася злегка.
Я вийшла на терасу. З насолодою відчула, як нічне повітря освіжає мою розпалену шкіру.
О, чорт!..
Я завмерла, побачивши широку спину Ескаланта, що стоїть в самому темному і абсолютно безлюдній ділянці.
Він обернувся і окинув мене