Злата (СИ), стр. 67
- Ми були знайомі, коли ти здійснив цей дуже поганий вчинок?
Затамувавши подих, я чекала його відповідь.
- Ні... – на видиху сказав він.
- Вікторе?
Він подивився на мене з виглядом жалю на обличчі.
- Щоб ти не зробив - це не важливо, - я стиснула його руку. - Все це залишилося в минулому. Я усвідомлюю,
що ти не був у монастирі весь цей час, і прекрасно розумію, яке життя ти вів.
Поклавши долоні йому на вилиці, я продовжила:
- Головне, я бачу який ти зараз і яким ти хочеш бути. Щоб ти не зробив, моя думка не зміниться.
- Ти не знаєш, про що говориш! – з гіркотою в голосі сказав Віктор.
- Ти правий, – посміхнулася я. – Але мені все одно. Знання того, що ти це зробив у минулому мені досить. І
навіть якщо ти раптом когось убив, я буду ховатися від правосуддя разом з тобою. А коли нас наздоженуть, і
зав'яжеться перестрілка, я прикрию тебе зі спини...
Він не стримав посмішки.
А я відчула, що готова сказати головне.
- І все це просто тому, що... я закохалася в тебе, Вікторе Ескалант.
Я побачила, як його очі стали ширше, і він хотів було щось сказати, але я зупинила його поцілувавши. Мені
потрібно було це, інакше я боялася розплакатися від емоцій, що переповнювали мене.
- Латті, ти - моє покарання...! - прошепотів він, притулившись лобом до мого лоба.
153
Я усміхнулася:
- Мені пора почати ображатися на цю фразу.
Віктор відсторонився від мене. Його замислений погляд ковзнув по мені. Він простягнув руку. Торкнувся
обличчя, губ й пропустив крізь пальці моє волосся.
- Не варто. Адже покарання для мене в тому, що я боюся втратити тебе. І, здається, цей страх буде зі мною до
кінця життя.
Це було майже відповідне визнання в любові. Невже цей чоловік буде моїм? За що мені таке щастя?!
- Мені пора до друзів, – м'яко сказала я.
Віктор кивнув:
- Добре. Я зараз на роботу. Батько схвалив мою ідею. Сьогодні уклали договір оренди мого нового офісу.
- Це ж чудово! Завтра відсвяткуємо це?
Смуток в очах Віктора нікуди не зник. Хоч на губах грала посмішка.
- Неодмінно.
Коли я поверталася в кав'ярню, мій настрій трохи змінився. Я виплеснула свої почуття і мені стало легше.
Проступок Віктора, очевидно, дуже серйозний і мене мучили здогади. Хоч я й забороняла собі це. Я
переконувала себе, що все залишилося в минулому. Для мене дійсно було важливим те, що ми не були знайомі
на той момент. І щоб це не було, я зможу пробачити і забути. Я була впевнена в цьому.
Розділ 36
Фатальний день
Якою б сильною не була пам'ять, все ж час іноді одержує перемогу над нею. Але трапляються такі спогади, які
з роками стають тільки яскравіші. В основному, ці моменти з минулого завжди болючі, тривожні, які
відчайдушно намагаєшся забути...
Прокинувшись в чудовому настрої, я вже мріяла про майбутню зустріч з коханим Віктором. Сьогодні були
всього три останніх пари, тому я не поспішала збиратися до університету.
Немов метелик, пурхала я на кухні тітчиного будинку, заварюючи собі улюблену каву. На столі був
приготований сніданок, не Тессою, звичайно. Тітка ненавидить суспільство каструль та сковорідок. Її
домробітниця сеньйора Критто з задоволенням готує для неї і для мене.
Але їсти мені зовсім не хотілося. Я була сита емоціями і передчуттям зустрічі з Ескалантом. О, скоріше б
настав вечір!
До півночі ми розмовляли по телефону. Віктор наполіг, щоб ми провели цей вечір удвох. Наспівуючи веселий
мотивчик, якоїсь легкої пісеньки, я влаштувалася зручніше перед ноутбуком й завантажила свою пошту.
Реклама, розпродаж, знижки, знижки... лист від незнайомого адресата.
Я спочатку пропустила його, але мене змусив повернутися значок, що сповіщав про вкладення. Я відкрила
повідомлення, яке важило до того ж пристойно. Прочитала ім'я адресата «Милий друг». Хм... Як назва
класичного твору Гі Де Мопассана.
«Доброго ранку, Злата!
Подивися на справжнє обличчя Віктора Ескаланта. І не забудь, потім сказати «спасибі».
154
Я скачала програму, під назвою «Відкрий мене» і перевірила на віруси. Недобре передчуття підбиралася до
мене нишком. Я натиснула кнопку плеєра, і почалося відтворення.
Відео було знято на чийсь телефон. Але якість була добра, не дивлячись на досить темний час доби. В кадрі
з'явилися далеко нетверезі Віктор і Ксав'єр, вони сміялися, сперечалися про щось, поки оператор-любитель не
наблизився до них.
- Гей, ну що ви там? Я включив камеру!
Я впізнала цей голос. Він належав Хоакіну, як і телефон, на який велася зйомка. Хлопці стояли десь на вулиці,
за їх спиною горіли вогні нічного міста. Здається, вони були на даху. Знайоме місце... Схоже на те де ми
дивилися кіно з Ескалантом, над його квартирою.
- Все, знімаєш?- заплітаючись в словах, запитав Ксав'єр.
- Так, кажу ж!
- Ну, давай, Тор.
Хоакін взяв крупним планом обличчя Віктора. Його рука тряслася, чи то від сміху, чи то від сп'яніння.
Ескалант моргнув кілька разів й прибрав посмішку з обличчя, марно намагаючись бути серйозним.
- Я, Віктор Олександр Ескалант, син гранде герцога Давида Ескаланта...
- Він хвалиться, я не зрозумію?- розсміявся Ксав'єр. – Давай по суті.
- Так я ж щоб офіційно! – ображено сказав Віктор та продовжив. – Ну, вас!.. Отже, я Віктор Олександр
Ескалант, щоб довести, що армія ні трохи не перетворила мене на селюка, всупереч заяві моїх друзів...
Незважаючи на регіт, стримуваний Хоакіном за кадром, Віктор намагався бути надзвичайно зосередженим:
-... і щоб відновити свою репутацію... е... як це...
- Першого самця Іспанії!- пирснув від сміху Ксав'єр.
- Е-е! - спробував заперечити Віктор,