Злата (СИ), стр. 49

Прокляття!..

Я здивовано дивилася за його діями. Вони були абсолютно непередбачувані. Тихо, спустивши ноги на підлогу,

я сіла. Можна було б устати, але я все ще побоювалася його. А так, як би, поза бойової позиції.

- Я не хотіла тебе турбувати! - тихо мовила я, порушуючи тривалу паузу.

- Ха! – він різко підняв голову і повернувся до мене обличчям. – Саме це ти і робиш з моменту нашої першої

зустрічі! І якщо раніше я був в захопленні від знайомства з тобою, то тепер, вже шкодую про це!

110

Він зачепив за болюче.

- Якщо все так погано, чому ти тоді так відчайдушно шукав мого товариства?! Залишив би мене в спокої!–

мало не плачучи, я різко скочила на ноги і трохи похитнулася – голова все ще крутилася.

- А ти думаєш, я не намагався?! – круто розвернувшись, він став повільно крокувати в мою сторону, розпач і

гнів проглядали в його голосі. – Я тисячі разів намагався відпустити тебе, але ти наче магніт для мене! Ніхто і

ні що не дозволяє мені відволіктися від тебе!!!

Я слухала його, затамувавши подих. Він зупинився і, піднявши голову до стелі, голосно зітхнув.

- Я ніби одержимий, розумієш? Одержимий тобою, чорт забирай! – він запустив руки в волосся і знизив тон. –

Не знаю, як підступитися до тебе! Я говорив таке, що ні одна жінка не чула від мене! Здійснював вчинки, про

які раніше навіть не думав! Я переступив свою гординю, я майже зізнався тобі в коханні! Просив тебе вийти за

мене, що взагалі для мене на грані фантастики! Я, немов, чортів герой мелодрами!..

Я була приголомшена його щирістю. Він говорив правду, яка хлинула немов потік давно стримуваної річки

лився на волю.

- Я припустився помилки за які тепер плачу сповна, – слабким голосом продовжив він. – Я вирішив що, ти

така ж, як усі. Варто, мені показати тобі, який я крутий, і ти погодишся бути зі мною. А ти... ти виявилася

настільки іншою, що я вкрай захворів тобою...

Він подивився на мене поглядом повним розчарування. У мене перехопило подих від його спонтанності.

- Але я тобі не потрібен, – скрушно уклав Ескалант. – Сьогодні, я це зрозумів. І щоб не перестріляти всіх твоїх

залицяльників нинішніх і майбутніх, мені краще поїхати.

Я мовчки слухала і спостерігала. Спокійна з вигляду і воююча всередині себе. Я боролася зі своєю недовірою

й гординею. Я розуміла, що зараз мені необхідно зрозуміти, чого насправді хочу. Повірити, довіритись або

гордо піти.

- Більше я тебе не потурбую.

Тим часом закінчив Ескалант і вийшов в сад через другі двері, закривши їх за собою.

Гордість – найстрашніший порок з усіх смертних гріхів. Життя без неї було б набагато простіше. Як нікчемне

це почуття, коли всередині тебе все перевертається від бажання сказати або зробити щось дуже важливе,

ключове! А насправді, слова і дії виходять абсолютно протилежними. Себе неможливо зрозуміти до кінця...

Але в той момент, мені раптом стало ясно, що наступний крок – за мною. І я віддалася почуттів. Я послухала,

нарешті, своє серце, яке тепер кричало в повний голос одну лише фразу: «Моя взяла!».

Доводи марні і я вирішила діяти.

Відправившись на пошуки Віктора, вийшла слідом за ним. Усередині мене все співало. Я не йшла сходами, а

пурхала, новенькими крильцями, які виросли хвилину тому.

Гості вже майже роз'їхалися, крім друзів Віктора і його прихильниць. Мій погляд відразу знайшов його серед

інших. Він стояв у компанії Себастьяна і хлопців.

Щоб я остаточно переконалася в своїй правоті, доля послала мені одну з тих дівчат, яка так жадала

спілкування з моїм Віктором. Яскрава брюнетка підійшла до нього і стала привертати увагу до себе.

Він не бачив мене, а я не помічала нікого, крім нього.

Експеримент вдався. Я точно знала, хто мені потрібен як вода чи повітря. І тепер я йшла до нього, впевнена у

своїх діях.

111

На мене почали звертати увагу всі, крім Віктора. І тільки коли я наблизилася до нього, шоколадні очі

звернулися до мене. Я відчувала на собі погляди, скоса побачила, як брюнетка зарозуміло підкидняла голову, а

хлопці розступалися, пропускаючи мене до нього.

Він був здивований, але сказати нічого не встиг.

Вставши навшпиньки, я припала губами до його щільно стиснутого рота.

Я чекала, що він відштовхне мене, коли різко стиснув мої плечі. Як колись Віктор, я переклала його долоні

собі на талію. Обхопила його обличчя і посилила натиск...

Віктор здався і відповів на мій поцілунок.

Відчуваючи, як на душі раптом стало легко і вільно. Ніби скинула не тяжкий вантаж роздумів, а важенну ношу,

я насолоджувалася від його дотиків.

Ми цілувалися з ним стоячи в колі гостей його батьків. Але нам було все одно. Нехай дивляться, кажуть і

обговорюють. Нехай завтра весь Інтернет спалахне відео і фото нашого поцілунку. І навіть дізнається батько!

Мені вже нічого не страшно. Я втомилася боятися, не довіряти й страждати. Хочу бути з цим хлопцем, і я буду!

– Можна я буду твоєю дівчиною? – прошепотіла я, коли він підняв голову.

Він був у шоці. Про це говорили його величезні очі і ошелешено роззявлений рот.

- Що...що ти сказала?

Я коротко розсміялася, і хотіло було повторити, але не встигла.

Ескалант з тихим стогоном притягнув моє обличчя до свого і поцілував. Та так міцно, що від його натиску я

ледве втрималася на ногах. Обняла Віктора і поцілувала його у відповідь.

Я ще ніколи не була так щаслива.

***

Я пам'ятаю, як він вів мене за руку у вітальню, де на нас чекали його батьки, брат і моя тітонька. Від Віктора я

дізналася, що полювання закінчилося раніше покладеного, й відчувала на собі провину за це.

- О, люба, ну як ви себе почуваєте? – стривожено дивлячись на мене, спитала герцогиня.

- Краще, ніж повинна. Спасибі! – відповіла я, злегка бентежачись, що моя рука лежить в долоні її сина.

Але більше мене турбувала думка, що кілька хвилин тому ми цілувались з ним на очах решти гостей. Мої губи

горіли приємним вогнем.

- Ви нас не на жарт налякали! - додав герцог. - Але чудово, що все обійшлося!

- Пробачте, я не хотіла зіпсувати вам свято! – пролепотіла я, помітивши, що Себастьян хитро посміхається і

поглядає на наші сплетені руки.

- Мамо, батько, - мовив він.