Злата (СИ), стр. 25

- І скільки в тебе машин? – запитала я, коли ми від'їхали від будинку тітки під якусь попсову пісню

іспанською.

Ескалант скоса кинув на мене погляд і ніби знехотя відповів:

- Одна. Ось ця.

Я здивовано подивилася на його профіль, і мені навіть здалося, що він трішки збентежений.

- А як же та, на якій ти приїжджав в минулий раз?

- То авто брата, – він кинув на мене винуватий погляд. - Я хотів справити враження на тебе.

Я стулила губи, приховуючи посмішку.

- Зрозуміло. А що це за машина? Перший раз бачу таку!

- Ця дівчинка італійка!- посміхнувся він і любовно погладив кермо авто.

Я різко відвела погляд від його руки, згадавши, як ці довгі пальці торкалися мене...

- «Де Томазо Валлелунга»! - гордо продовжував Ескалант. - 1964 року. Я збирав на неї з шістнадцяти років!

Я не стримала усмішку:

- Так, це неймовірно довго! А накопичив, напевно, за рахунок кишенькових грошей?

54

Він відволікся від дороги лише на мить, кинувши на мене злегка нахмурений погляд:

- Сарказму не гідний, крихітко. Я купив її три роки тому ось в такому вигляді. - Поки говорив, він однією

рукою дістав мобільний, швидко там щось знайшов і простягнув мені.

Я втупилася на купу металу, що мала далеку схожість з цим шикарним авто, в якому ми їхали.

- Ого!

- Я сам реставрував її протягом року, перед службою в армії. От тільки тепер можу насолоджуватися!- він

забрав у мене телефон і поклав перед собою. – А накопичив гроші за рахунок підробітку в автомайстерні,

продажем своїх старих речей ну і звичайно, у мене дуже багато родичів – милих бабусь, дідусів, тіток і

дядьків. А вони, скажу я тобі, найщирішої душі люди!

Він знову на мить подивився на мене, подарувавши просту посмішку і підморгнувши.

Я зніяковіла і засмутилася одночасно. Вважаючи його розбещеним незаслуженим багатством, мені було легше

зосередитися на спробах емоційно відштовхнутись від нього.

- Що це ти слухаєш? – не витримавши нестямно ниючу іспанську співачку, скривилася я.

Ескалант знову кинув на мене якийсь дивний погляд.

- Я думав, тобі сподобається. Вона досить популярна серед дівчат. .

- Ну, дівчат я ще можу якось зрозуміти, але те що тобі подобається подібне - це, щонайменше, дивно! – не

особливо соромлячись, помітила я й не стримавши знущальну усмішку.

- Ти сама тактовність, - зауважив він і глянув на мене, посміхнувшись у відповідь. – Взагалі-то, я спеціально

записав цю музику для тебе. Хотів догодити.

- Ах, ось як! – я була приємно здивована, уявивши, як він сидів перед комп'ютером і вибирав найбільш

рейтингові серед дівчат сопливо-попсові треки.

- Тож, я оберу сама? - з цими словами я потягнулася до плеєра.

Я вчасно не помітила, що він зробив те ж саме, і наші пальці зіткнулися. Немов він мене обпік я відсмикувала

руку.

Він насупив брови і кинув на мене підозрілий погляд:

- Вибач.

Шлях ми продовжили, мовчки, слухаючи композиції «30 second to Mars», «The Afters» і Девіда Кука.

Сюрприз полягав у прогулянці до річки верхи на конях. Не приховую, мені було до душі це заняття. І не

дивлячись на ранню для мене годину, я насолоджувалася прогулянкою.

Мінуси були лише з боку Ескаланта. Він, як звичайно, виглядав надто добре, одягнений в поло м'ятного

кольору і білих брюках. Його темне волосся, смуглява шкіра в комплексі з білозубою розкішною посмішкою,

підривали мою рішучість. А ще, я помітила, що при ранковому освітленні його очі світлішають, як шоколад, в

який додали молоко. І голос... Немов спокуса знайшла своє звучання.

- Як я розумію, ти більше не звинувачуєш мене в романі з Амалією?

Він настільки несподівано поставив це питання, що я мало не впала з коня.

- Я і не звинувачувала, – пішла від прямої відповіді я. – Хіба я маю на це право?

55

- І все ж, щось змінилося у твоєму розумінні цієї ситуації, - він пильно дивився на мене. – Інакше, з твоєю

принциповістю, ти б зі мною навіть не розмовляла.

Це була похвала, як на мене.

- Це вже точно... - пробурмотіла я, уникаючи його погляду. – Чесно кажучи, я дійсно дізналася правду. Дуже

випадково і від... е-е... учасника тих подій.

- Та-а-ак! Мені ти не вірила, значить, Амалія розповіла все сама?

- Так, – зітхнула я. – Але правда, не зовсім мені...

- Підслухала? – розсміявся він.

Я винувато почервоніла:

- Випадково.

- Я дуже радий цій випадковості. – Серйозним тоном сказав він.

Я вже відкрила рота, щоб заговорити про головне, але Ескалант випередив мене:

- Ось ми й приїхали!

Я роззирнулася. Перед нами відкривався прекрасний вид на ліс і річечку досить вузеньку. Такий собі оазис

серед бетонних джунглів. Я поспішно злізла з Рейни, побачивши, як Віктор попрямував в мою сторону,

очевидно, допомогти. Він завмер на півдорозі, коли зрозумів, що допомога не потрібна і повернувся до свого

вороного коня. Я крадькома спостерігала за тим, як він спритними рухами, звільнив мустанга від його

додаткової ноші і став розбирати сумки.

- Так значить це не просто прогулянка? – не стримавшись, запитала я, обережно наближаючись до нього.

Віктор, сидячи навпочіпки, подивився на мене знизу вгору:

- Ні, – коротко відповів, і став діставати якісь рукоятки з котушками з боків. – Я хочу поділитися з тобою

одним з моїх захоплень.

- І що ж це?

- Рибалка.

Я здивовано дивилася, як Ескалант збирає новенькі спінінги, очевидно зовсім не дешеві.

- Я й не знала, що... - я зам'ялася, розуміючи, що промовила свої думки вголос.

Він встав на ноги й подивився на мене вже звично, з висоти свого зросту.

- ... що мені не чужі земні захоплення? – закінчив він за мене і я, трохи зніяковівши, закусила губу.

- Угу. – Промугикала я, запустивши руки в кишені шортів.

- Ти дуже багато про мене не знаєш! - тихо мовив Ескалант.

І не встигла я отямитись, як він вже стояв у небезпечній близькості до мене і утримував лише збуджуючим

ароматом свого парфуму. Не витримавши спокуси я, зрадивши