Злата (СИ), стр. 22
виходить, що обманюєш самого себе.
Виходячи з цього, можу чесно зізнатися, що шалено хотіла піти на побачення з Віктором Ескалантом. Але я
була реалісткою, не дивлячись на свій юний і наївний вік. Я чітко розуміла, що подібному хлопцеві потрібна
47
від мене не клятва у вічній любові і спільній старості, а щось таке цінне для мене і в той же час, абсолютно
безцінне для нього. А після, йому буде нудно зі мною і малоцікаво. Небезпека для мене не в самоті, і навіть не
у втраті невинності. А в тому, що я починала закохуватися в цього хлопця, а любов моя йому не потрібна.
Отже, я була готова в половину восьмого і нетерпляче поглядала то на годинник, то на телефон, то у вікно,
вичікуючи його автомобіль. Я вирішила одягнутися максимально елегантно. Вибрала червону спідницю-
олівець до колін і бежеву блузу, в тон їй підбори і сумочку через плече. Випрямила волосся і розпустила.
Рівно о восьмій, я почула шум машини, що під’їхала.
Розчарування номер один: Віктор приїхав на чорному спорткарі з гордим значком «Мерседес» на капоті. Інша
дівчина на моєму місці, прийшла б у захват. Але для мене це означало лише підтвердженням того, що
відносини з таким хлопцем закінчуються з першою спільною зустріччю світанку.
Він був одягнений в чорний костюм, надто елегантний і пафосний. На його фоні я була вдягнута недоречно.
Виглядали немов школярка і викладач. З салону автомобіля звучала надто актуальна для нього пісня Майкла
Джексона «Bad». Тепер, вона назавжди причепиться до імені Віктора Ескаланта, в моїй свідомості.
- Ти дуже гарна, - прошепотів він, коли притримував для мене двері свого авто, поки я сідала всередину.
- Спасибі. Ти теж непогано виглядаєш! – мляво посміхнулася я.
На жаль, промайнуло у мене в голові. Він впевнено вів машину, дивився занадто відверто і з удаваним
обожнюванням, а голос був просякнутий нотками спокуси. Тверезість розуму вдавалося зберігати немалими
силами. А ще, цей аромат від нього, що зводив з розуму. .
- Ти чимось засмучена? – запитав він, вміло обганяючи інші авто.
Я намагалася зосередитися на пісні Елі Гоулдинг і машинально поглянула на його руки, що тримали кермо.
- Я? Ні, просто задумалася. Так, дурниці!
Розчарування номер два на мене чекало, коли ми під'їхали до самого патетичного і шикарного ресторану
Барселони. Але це був незвичайний ресторан, а поєднаний з готелем.
Відчувала я себе недоречною і нікчемною, під допитливими поглядами місцевої лакшері публіки. Може, це
було самонавіювання, але тоді мені здавалося, що вся увага була прикута до нашої парі. Ввижалися навіть,
обривки фраз, які коментували мій зовнішній вигляд...
Персонал зустрічав нас, вірніше Віктора, як найдорожчого гостя, і до того ж частого. Він поводився наче
прийшов до себе додому. А моя уявна чаша терезів усе поповнювалася і переважувала ту, яка була «За».
Нас посадили за VIP-столик і розкрили меню. Складалося таке враження, ніби сюди він наводить всіх своїх
потенційних ... дівчат, на перше побачення. Щоб, так би мовити, показати, що він не тільки красивий, але і
шикарний.
- Ти не проти, якщо я візьму на себе відповідальність? – звернувся до мене Віктор.
- Що, вибач? – я заплескала віями.
- Я виберу на свій смак вино. Ти не проти?
- Так, будь ласка! – я прикусила губу.
Я поринула у свої думки, навіть не слухаючи, що каже Віктор офіціантові, який поважно схилився до нього.
Ні, він точно не мого рівня хлопець. А якщо бути точніше, то я не його тип. І немов у довершенні моїх слів, як
за заздалегідь підготовленим сценарієм, з'явилися його друзі.
48
Два хлопця і дві дівчини, неймовірно гламурні, вони дивились на мене зверхньо. М-да, актриси з них бездарні.
Вони навіть не намагалися бути милими з черговою іграшкою Віктора. Це було моїм третім розчаруванням.
Останнім на цей вечір.
- Це Злата Бронських! – тим часом, представляючи мене Віктор. – Дівчина, яка підкорила мене.
- Так, ми чули про тебе! – променисто посміхнувся Хоакін.
- Він нам всі вуха прогудів. Ти вже будь до нього поблажливій! - підморгнув мені другий, який назвався
Ксавьером. – А то цей зануда зовсім достане нас!
- Я постараюся, – у відповідь посміхнулася їм я.
- Гаразд, все вже! – пробурчав Віктор. – Йдіть куди йшли, поки остаточно не зіпсували нам вечір!
- Приємно було познайомитися! – хором відповіли ті, відходячи до столику, в іншому кінці.
- Взаємно, хлопці!
Дівчата тільки перешіптувалися в стороні одна з одною, зрідка єхидно посміхаючись.
Нарешті, ми залишилися одні, і Віктор накрив мою долоню, що лежала на столі, своєю теплою рукою. Веде
себе, як герой романтичної мелодрами! Я ледве стримувалася, щоб не розплакатися від образи та
розчарування.
- Вибач за цих бовдурів, – лагідно заговорив він. – Їх поява для мене було таким же сюрпризом...
- Серйозно? – спалахнула я і висмикнула руку.
- Щось не так? – схаменувся він.
Я гірко усміхнулася, більше не в силах терпіти весь цей дешевий, хоча ні дорогий, спектакль.
- Знаєш, я не така дурна, як тобі могло здатися. Так, я зробила помилку, і залишилася з тобою на тому балконі.
І я ще довго буду шкодувати про це...
- Злата...
- Ні! - жестом зупинила його. – Нам немає про що розмовляти. Прощавай!
Та не встиг він відреагувати, як я вже виходила з залу, прискорюючись з кожним кроком. Я намагалася
ввічливо посміхатися, чемним службовцям і триматися з гідністю.
Ескалант наздогнав мене, вже на вулиці.
- Злата! – він розгорнув мене до себе. – Чим я образив тебе?! Що не так?!
Його очі висловлювали здивування і обурення. Невже жодна дівчина-здобич не сміла, покинути його тут? Я
що, перша не