Злата (СИ), стр. 21

самовдоволено усміхнулась.

- Не дивись на мене так! – хрипко сказав він.

Я не знала, як реагувати на його слова. Начебто і прикро, але й пролунали як комплемент.

- Тільки ти маєш здатність одночасно образити й похвалити! – незадоволено пробурмотіла я, втупившись у

вікно.

Тепер сором за свій проступок накотив на мене. Я піддалася його підступній чарівності. І наче свідчення

цьому мої губи горіли від наших поцілунків.

- Я хочу додому! – заявила я, не дивлячись у його бік.

- А може до мене?

Слова Ескаланта немов прозвучали як підсумок моїх думок. Мій вбивчий погляд, кинутий в його бік, був

більш ніж красномовний.

- Пробач, не вдалий жарт! – обеззброююче підняв долоні.

Поки він назвав таксисту мою адресу, я схрестила руки на грудях і забилася в кут сидіння, подалі від нього.

На щастя, ми проїжджали як раз район тітчиного будинку. Я дуже виснажилася. Мене втомили події цього

вечора і випите спиртне. А ще ці ігри в кицьки і мишки...

Як тільки авто зупинилося, я швидко вийшла, але почула як ступає позаду Ескалант.

- Не треба мене проводжати... - спробувала заперечити я, але він зупинив мене, схопивши за руку і

розгорнувши до себе обличчям.

І чому він завжди застосовує свою силу і демонструє перевагу наді мною?!

- Крихітко, я пожартував. Дуже і дуже невдало.

Я облизала губи і вивільнила руку.

- Дякую за чудовий вечір! – буркнула я, відчуваючи незручність, втому і злість.

45

- Ні, - криво посміхнувся той. – Тобі спасибі.

Я відхилилася, побачивши, як він почав хилитися до мене. Ескалант завмер.

- Доброї ночі! – грубо мовила я і залишила його за дверима.

Розділ 11

Перше побачення

Наступного ранку я прокинулася з головним болем, але з якимось неймовірно приємним натхненням. Хвилин

п'ять просто лежала в ліжку й дивилася, як на стіні танцюють промінчики сонця.

Я згадувала події вчорашнього вечора. Моя рука мимоволі сіпнулася до губ.... Ми знову цілувалися! Чому, мені

здається це абсолютно правильним і жахливо помилковим одночасно? О, Боже, як на мене це не схоже! Що ж

зі мною?

Не встаючи, взяла в руки мобільний. Розблокувавши екран, я побачила один пропущений дзвінок і

повідомлення. Годину тому дзвонила Марі, але смс-ка була від Віктора: «Добрий ранок, моя зухвала! Ти мені

винна, сподіваюся, не забула? Набери мене, як прокинешся – є ідея».

Я посміхнулася. Але дзвонити навіть не думала.

Вийшла до сніданку, прибравши важке волосся у високий хвіст і нарядившись у драні джинси з білою майкою.

Їла в самоті, включивши свій улюблений серіал на планшеті.

У перший раз за день він подзвонив через годину після повідомлення. Я не відповіла. Потім було ще п'ять

дзвінків з кожним разом зменшуваним проміжком. І кожного разу я посміхалася все ширше і продовжувала

ігнорування.

Через дві години, я влаштувалася у світлій вітальні, намагаючись зосередитися над читанням літнього

завдання. Але це було страшенно важко, особливо коли чекаєш черговий дзвінок від Віктора і відлічуєш

хвилини.

Зовсім знахабніла я, скинула його останній виклик, з розгубленою посмішкою на обличчі. Хоча як же мені

хотілося почути його...

- Козиряєш на всю, як я дивлюся!

Голос Ескаланта пролунав так несподівано, що я буквально підстрибнула і впустила телефон.

Віктор стояв в дверному отворі і демонстративно тримав у руці мобільний. Він був страшенно незадоволений

і... нереально красивий в бежевих брюках і білому реглані з підвернутими рукавами.

А я, страшенно здивована і настільки ж задоволена, схопилася на ноги, гарячково намагаючись зміркувати, як

викрутити на свою користь те, на чому попалася.

- Отже, що я бачу? – владно розтягуючи слова, він рушив у мій бік. – Руки, ноги – цілі. Виглядаєш цілком

здоровою і в свідомості, що також має не абияке значення. Так, дозволь запитати, що тобі заважає відповісти

на мої дзвінки?!

Невже він примчав сюди через те, що я не відповідала?!

- Я була зайнята! – відреагувала я, намагаючись не подати виду, як задоволена його появою.

- І чим ж?

- Читала. Це допит?

46

- З обшуком. Хочу знати, на яку книгу ти проміняла мене.

Не встигла я перехопити його руку і Віктор вже тримав мій планшет, зосереджено гортаючи електронні листи.

- Ну, як? Гідна заміна? – я схрестила руки на грудях, всередині полегшено зітхаючи, що вчасно закрила всі

вкладки зі статтями про його персону.

Він невдоволено стиснув губи і жбурнув чудо-техніки назад на диван.

- Яка ж ти все-таки стерво!.. Але я страшенно скучив!

І з цими словами він різко простягнув до мене руки, але я вправно ухилилася.

- Е-е, що це ти надумав?! – я застережливо виставила свої долоні перед Віктором.

- А на що це схоже? – він продовжував свою наступальну операцію. – Хочу поцілувати свою дівчину.

- З чого ти вирішив, що вона тут?! – ахнула я.

Він здивовано зупинився.

- Як же, вчора ми.... Стривай-но, тобто ти хочеш сказати, що не бажаєш зустрічатися зі мною?

- Ти думаєш, що я захочу зустрічатися з людиною, який вів список дівчат, з якими спав?!

- Ах, ось ви де! – защебетала тітонька, яка щойно вплила в кімнату. – А я чую голоси, але все не розберу - хто

до нас завітав.... Я не завадила?

Вона завмерла, побачивши, як ми похмуро поглядали на неї.

- Ні, звичайно, тітонько! Доброго ранку! – першою знайшлася я і, підійшовши до Тесси, поцілувала її в щоку. –

До того ж Віктор вже йде.

- Як? Вже? – з ввічливості засмутилася баронеса.

Віктор перевів сердитий погляд з мене на тітку, і ввічливо посміхнувся.

- Так, на жаль, у мене ще справи. Всього доброго, баронеса! Проводиш мене? - звернувся він до мене.

Я знехотя попленталася за ним. Коли ми відійшли подалі від можливості бути почутими тіткою, він сказав:

- Сьогодні о восьмій я заїду за тобою.

- Навіщо? – здивувалася я.

- Ти винна мені побачення, – якось похмуро нагадав він. – Не бажаєш бути моєю, але борг парі – це справа

честі.

- Навряд чи я смію відмовитися, після таких гучних слів. В вашому обличчі помирає чудовий оратор, сеньйор.

- Буду вважати це за комплемент! – пробурчав Віктор.

- Не дочекаєшся.

***

Навіщо кривити душею, коли