Злата (СИ), стр. 13
абсолютно різні смаки.
Амалія втупилася на мене, здивовано і перелякано водночас.
- Я б на твоєму місці, маючи такий колірний типаж, про бузковий відтінок забула б геть! – збираючись іти, я
додала. – Але про це я нікому не скажу. Це в моїх інтересах... Вітаю з заручинами, до того ж!
І пішла, залишивши її, ошелешено дивитись мені в слід. Я відчувала себе такою стервою, але мені були
приємні ці відчуття.
Я вирушила на пошуки Ейда і Марі, відчуваючи огиду до цієї парочки коханців і жалість до нареченого
Амалії. Але в глибині душі, я ловила себе на думці, що, частково, розумію цю зрадницю. Бо я теж зрадницьки
не встояла перед чарами цього розпусника. І що найжахливіше – мені сподобався його поцілунок. Різниця між
нами в головному – я нікого не зраджувала цим ганебним вчинком і більше такого йому не дозволю. Ніколи.
З цими думками я повернулася в зал і, попрямувала до нашого столика, де відпочивали мої друзі.
- Гей! - обурилася я, коли мене хтось зупинив, схопивши за плече. – Що за...?! Ти?!
- Добрий вечір, Злато!
Віктор Ескалант утримував мене за руку і обпікала поглядом своїх чорних очей.
- Пусти мене!- я намагалася вирватися, не привертаючи уваги.
І чому ні Марія, ні Адріан не дивляться в наш бік?!
- Нам є що обговорити. А так, як ти не відповідаєш на мої дзвінки, мені довелося вистежити тебе. - І з цими
словами він потягнув мене в бік переходу в інший зал.
Це було місце схоже на коридор, і там найменше була чутна музика.
Він стиснув сильніше моє плече, ніби передбачав, що я спробую втекти. Але зі сторони це виглядало немов
милий дружній жест. Я розуміла, що потрапила в безвихідне становище. Можна було тільки влаштувати
скандал і залучити дуже небажану увагу. Розуміючи це, я тільки розлютилася від безсилля.
І чому цей негідник так карколомно виглядає?! Чорна сорочка і костюм пісочного кольору, сиділи на ньому
немов пошиті під замовлення. А цей його парфум...
Було б набагато легше, якби від нього тхнуло часником або потом!
- Ти помиляєшся, мені з тобою нема про що говорити! І залиш мене, нарешті, у спокої!- я спробувала вирвати
руку, але марно. – Чого ти хочеш від мене?!
Ескалант різко смикнув мене, змусивши подивитися йому в очі.
27
- Чого я хочу більше всього - покажу тобі трішки пізніше! – пообіцяв він таким тоном, що я відчула пробіжку
зрадницьких мурашок по тілу. - А зараз, я хочу розповісти тобі правду!
Він оглянувся на компанію, яка раптово з'явилася, і загородив мене собою. Притиснувся надто близько, нібито
пропускаючи їх.
- Та що ти?!- я зі злістю відштовхнула його від себе.
Ескалант сам, нагадав мені який він підлий бабій. Миттєва слабкість враз розчинилася.
- Амалія Рівас переслідує мене вже давно, – гаряче почав він. - Вона обманом затягла мене в той будиночок,
сказала, що підвернула ногу. .
-О, Боже! Припини! – я вирвала, нарешті, руку. – Не принижуй мене і себе цією брехнею! Ми ні хто один
одному!
- Та нічого не було, чорт візьми!
Я зло посміхнулася і подивилася в очі негідникові, бажаючи спопелити його поглядом і карбуючи кожне слово,
убивчо мовила:
- Амалія мені особисто все розповіла і благала зберегти вашу з нею таємницю!
- Що?!..
- Але так, як ти безпосередній учасник, думаю, вона не засмутиться, дізнавшись, що я тебе просвітила!
Користуючись своєю абсолютною перемогою, я відкинула волосся з обличчя, розправила плечі і гордо мовила
наостанок:
- Не смій мене більше дошкуляти! З тобі подібними я не воджу знайомства! Бо бридко.
І з почуттям абсолютної перемоги попрямувала в зал.
Тільки от на душі було дуже важко. Я розкрила його обман, і він не заперечував його. Отже, останні боязкі
надії, що виправдовують Ескаланта, були знищені.
Розділ 8
Зрада подруги
Я опустила очі собі під ноги, коли йшла поруч з Марі по багатолюдній і метушливій Барселоні. Ми були в
пошуках її ідеальної сукні до благодійного аукціону, і не пропускали жодного бутику на проспекті Діагональ.
Мої думки були не були пов’язані зі словесними терзаннями Марії вибором між двох суконь.
Дуже активно стали розвиватися події мого життя. Було важко справлятися з ними і оцінювати свої вчинки.
Знедавна, я відкрила в собі здатність ділитися думками з ким-то ще, крім самої себе. І поки цією людиною
була тітка. Але про свої нещодавні і дурні пригоди мені взагалі не хотілося говорити.
- Давай зайдемо, перекусимо? – кивнула Марія в бік маленького кафе на відкритому повітрі.
Ось вже сидимо з нею за столиком біля живого листяної огорожі. Розмістившись в затишних бузкових
диванчиках, ми насолоджувалися прохолодною тінню і очікували наше замовлення.
- Ти якась інша, - зауважила подруга, незвично проникливо дивлячись на мене.
Я зніяковіла.
- З чого б це?
28
- А може, правильніше сказати: «кого»? – вона нахилилася вперед, склавши руки на столі перед собою. – Ти
що запала на Віктора Ескаланта?
- Що?! Ні, звичайно! – але зрадницький рум'янець, видав мою небайдужість до цього словосполучення.
- Але між вами щось відбувається? – тиснула на мене Марі.
Її мобільний заспівав голосом Девіда Гетта. Я була врятована телефонним дзвінком.
- Алло? – відповіла подруга.
Її насуплені брови вмить злетіли вгору. Вона здивовано розширила і без того величезні очі.
- ... Так, привіт!.. Хм... Не думаю, що це можливо. .. Теж, немає... Вибач, але це не чесно!.. Ні, не буду. . Добре,
я передам!.. Окей, бувай!
Вона поклала телефон на стіл і відхилилася, даючи можливість офіціантові розставляти нашу їжу.
Погляд Марі був надто багатозначним, а губи прикрасила загадкова посмішка.
- Тож, ти мені зовсім не довіряєш? – звузила очі вона, коли ми залишилися одні за столом.
Недобре передчуття, що мене спіймали на гарячому:
- Е-е-е... Чому?
- Латті, знаєш, хто мені дзвонив? – вона схилила голову набік.
Я чула в її голосі мало приховану образу. Мої здогадки зводилися тільки до однієї особистості, яка могла все
зіпсувати. Ця була та сама темна, нахабна особистість, яка себе називає «Віктор Ескалант».
- Здогадуюсь... – я прикусила губу, відчуваючи себе винною.
- І? – простягнула вона.
- Ми цілувалися.
Марія здивувала мене своєю стриманою реакцією і лише кивнула головою. Це було більше