Профессии: из первых уст, стр. 61

освоение нотных записей и сесть за музыкальный инструмент?..

(«Вестник Прибужья», 2014 год)

123

ЧИ СОЛОДКО ЖИТИ У ПРИТУЛКУ?

ПРИТУЛОК ДЛЯ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ – ЗВОРОТНІЙ БІК ЖИТТЯ

Проходячи поряд із жебраком біля церкви, замислилась: як часто ми

відвідуємо своїх стареньких? Чи звертаємо увагу на прохання літніх людей?

«Коли-небудь…, якось іншим разом…, добре, але пізніше…», – чи не так ми

відповідаємо на прохання про допомогу? Адже життя без обов’язків перед

іншими людьми значно легше. Правда, то лише на перший погляд. Пізніше

сумління гризе, але ми його заспокоюємо та продовжуємо біг колесом життя,

наче скажені білки. Тож, вирушаймо разом дивитись в очі самотності, старості,

хворобам та смерті, на які прирікаємо найближчих своїх людей. Відвідаємо

Миколаївський міський притулок для громадян похилого віку та інвалідів.

П’ятого вересня цього року притулку виповниться дванадцять років. Весь

цей час, з моменту прийняття рішення на сесії міської ради про створення

притулку за ініціативою нині покійного мера міста Володимира Чайки,

директором притулку є Володимир Власов.

Разом із ним та отцем Миколаєм (священик Храму Всіх Святих на Старому

кладовищі), який постійно допомагає закладу, мандруємо чималою територією

притулку. Перше, на що звертає увагу будь-який відвідувач, постійний потік

життя. Однаково у вільні години та в часи лікувально-оздоровчої праці тут вирує

життя. Поруч із квітучім садом, яким опікуються підопічні притулку,

розстеляється рідна річка, наче рушник. На березі затишно вмостилися

невеличкі дитячий майданчик, красива каплиця з іконами, виконаними

найрізноманітнішими техніками. Їх роблять самі мешканці притулку:

вишивають, малюють власними руками, вкладаючи в них частинку своєї душі. А

потім приходять сюди молитися, шукати Бога в своїй душі та спокій. Згори

навіть протилежний берег видно. А ще кажуть, що якщо обійти каплицю

навколо та загадати бажання, воно неодмінно здійсниться. Що ж, нехай

здійсниться й бажання багатьох українців і на землі настане мир і злагода між

народами та країнами. Коли сьогодні в світі холодна війна та наші хлопці гинуть

в «південному котлі», захищаючи Батьківщину, залишені владою на самоті з

бідою та ворогами (і вже навіть не зрозуміло, хто ворог, а хто допомагає),

особливо актуальним є ще одна споруда, що сховалася на березі. Йдеться про

пам'ятний знак десантникам 130-ї стрілецької дивізії, який виготовили з

червоного граніту ув'язнені Казанківської колонії. Кілька років тому, під час

урочистого відкриття, ветерани Другої світової війни згадували про початок та

завершення битви незламного слов'янського духу з фашистами. А поруч грав

оркестр 79-ї аеромобільної бригади. Чи це не жарт долі, що зараз саме вони

опинилися в схожому пеклі?..

В кімнаті відпочинку скромно стоїть піаніно, чекаючи дотиків до клавіш,

ось на стінах - картини народного майстра, підопічної притулку Валентини

Жашкової, яка почала малювати вже після 50 років, саме тут. Ось кімнатка з

124

дерев'яними лавками для денного відпочинку і читання. Є й бібліотека, і

маленький дворик, в якому до свят влаштовують концерти із залученням різних

самодіяльних колективів міста, проводять майстер-класи для захоплених

мистецтвом. А для гостей притулку, які допомагають йому розвиватися,

директор і скульптор Кореновський вигадали нестандартну «дошку пошани»,

яка складається з підписаних зліпків рук.

Кілька альтанок, встановлених на території притулку, ніколи не пустують.

На стільцях і лавках розташувалися . . ні, не люди, а цілі епохи, історії та долі з

втомленими від життя очима, кимось обдурені, зраджені, вже не в змозі

боротися ні з чим і ні з ким…

Сідаємо до них та уважно прислухаємось. Наймолодшій підопічної притулку

54 роки, найстаршій - 94. В одній установі, розрахованій на 40 осіб, проживають 38

миколаївців, з них 19 - інваліди, частина яких не встають з ліжка і вимагають

особливого догляду. Цілодобово їм допомагають медсестра і санітарка, а їхній спокій

береже охоронець.

Важко