Как котенок Правду искал, стр. 10

- Все правильно ти зробив, маленький Потапичу, - відповіла Білка

ведмежаті. – Маленькому котику потрібна твоя допомога. Відведи його до

Боровичка-Лісовичка.

- Добре, - пихнуло ведмежа, і підставило свою спину кошеняті. Мурзик

нерішуче простягнув лапку і одразу ж боязко відсмикнув її. Але він ні на

хвилину не забував, що йому неодмінно потрібно допомогти другові. Тому

виліз на спину ведмедика і, попрощавшись з усіма, вони вирушили в дорогу.

Ведмедик пробирався лісом, а над їхніми головами небо, ніби теж бажаючи

допомогти малюкам, розкидало зірки-лампочки, висвітлюючи дорогу.

Кошеня сонно позіхало, і кілька разів навіть згорталося клубочком на

спині ведмедика, але трималося, забороняючи собі спати. І його терпіння і

наполегливість не були марними. Просто перед кошеням і ведмежам

стелилася галявина, повна вогників, що виблискували в темряві. Маленький

Потапич допоміг кошеняті спуститися зі спини.

- Ми прийшли вже, - промовив ведмедик. - Тут знайдеш Боровичка.

Але пильнуй, старий хитрий. Будь обережний. А мені до мами час вертатись,

бо вона хвилюватиметься, якщо не повернусь вчасно.

- Спасибі тобі, ведмедику, - сказав котик на прощання, і ведмедик

попрямував додому, в густий і темний ліс. А Мурзик присоромлено подумав,

що, напевно, і його мама-кішка зараз хвилюється, куди поділося її кошеня.

Але він був упевнений, що мама-кішка неодмінно зрозуміє його, коли

дізнається, що йому вдалося знайти Правду.

Поки ж він захоплено обводив поглядом блискучу галявину,

намагаючись устежити за світлячками, але щоразу не встигав за їх

пересуваннями.

- Здрастуйте, світлячки! - сказало кошеня, і йому відповів цілий хор

голосів.

- Здрастуй, кошеня!

- Я шукаю Боровичка-Лісовичка. Мені дуже потрібно другові

допомогти, - пояснив Мурзик, сідаючи коло величезного гриба з широким

коричневим капелюшком, який цілком міг би бути кошеняті парасолькою,

якби раптом пішов дощ. Але, на щастя, дощу не було. А ось гриб виявився

непростим. Тому що, коли кошеня замовчало, гриб несподівано відкрив очі,

повернувшись до кошеняти обличчям, і випростався. Виявилося, що це і не

гриб зовсім, а старий дуже маленького зросту, у величезному капелюсі.

Світлячки сміялися, дивлячись на здивованого котика, і розліталися в

різні боки, по своїх справах.

А Боровичок привітно посміхнувся кошеняті.

- Ну, здрастуй, Мурзик, - сказав дід, плеснув у долоні, і перед кошеням

з'явилася миска з молоком.

- Здрастуйте, Боровичок-Лісовичок. Спасибі вам, - і Мурзик почав пити

з миски. Напившись молока, він ще раз подякував старому, і миска зникла.

- Весь ліс уже облетіла твоя розповідь про бідолаху Івана, - звернувся

до кошеняти дід. - Знаю і я, що ти шукаєш Правду, щоб другові допомогти.

Що за дива! Таких друзів пошукати треба, щоб за друга в темний ліс

вирушали і небезпек не боялися, - сказав старий у величезному коричневому

капелюсі і подивився на кошеня.

Мурзик замислився на хвилинку.

- Іванко б теж пішов для мене в ліс, - нарешті відповів котик,

поміркувавши. - А ще на шляху мені зустрілися дуже добрі, хороші друзі. І

Курча б заступилося за Уаченя, дідусь Бор - за тітоньку Воду, Їжак - за

синичку, а Філін і ведмежа - за Білку. Мені багато зустрічалося друзів на

шляху.

Боровичок заплескав у долоні.

- Ось так-так! - радів він. – Отже, маленьке хоробре кошеня, тобі й

справді моя допомога потрібна!

- Дуже потрібна, - кивнув Мурзик, переказавши Боровичку всю історію

від початку. - Адже я навіть не знаю, яка вона - Правда? Звір це або людина?

Красива або страшна? І де мені її шукати?

Боровичок лукаво посміхнувся кошеняті, сідаючи перед ним на коліна.

- Правду не потрібно шукати, - відповів лісовий житель здивованому

кошеняті. - Правда у кожного своя є.

- Як же так? Чому ж тоді Іванко її не знайшов?

- У будинку, де живе Добро, - відповів йому Боровичок, - завжди

оселяється і Чесність. Вже вона точно знає, де Правду шукати. Вона її часто

до себе в гості запрошує і ласощами пригощає, принаджує.

Кошеня анічогісінько з почутого не розуміло, а Боровичок тим часом

продовжував:

- А ось якщо хто в домі з Чесністю не дружить, так і Правда в гості не

заходить, і Добро згодом в іншому будинку оселяється. Правда красивою або

некрасивою не буває, вона різна, це як подивитися на неї, - розважливо

промовив старий. - І кожній Правді свій час. Ось якщо на зірки вдень

подивитися, чи побачиш ти їх?

- Ні, - відповів котик, із задоволенням подивившись на зірки, які,

здавалося, підморгували йому з небес.

- А якщо вночі подивитися?

- Якщо вночі, то видно, - мрійливо відповіло кошеня, знову дивлячись

на зірки.

- Тож потрібно навчитися чекати вдень до ночі, щоб зірки побачити, а

вночі до