Перехрестя долі, стр. 114
Ми про вибухи, про пожежі...
Саме ці рядки із жартівливої пісні Володимира Висоцького звучали в моїй голові, у ті хвилини, коли завершилася моя розмова з Міністром внутрішніх справ України. Приводом для розмови була надзвичайна подія, що трапилася у місті Дніпрі серед білого дня, на довгому та широкому мостові через річку.
Справжнім вибухом, те, що сталося, назвати було вкрай важко. Та й пожежі, внаслідок спрацювання вибухового пристрою в тролейбусі, що їхав, як вже було сказано, мостом, теж не сталося. Але, як виявилося, „ноту” щодо цього до столиці слід було відсилати трохи швидше. Втім, в даному випадку, підвела мене звичка – доповідати керівництву про будь-які події лише після того, як я особисто відвідав місце події та у всьому розібрався.
В той день я був відсутній у Дніпрі з суто службових причин – в міліцейському колективі одного з районів області проводилася оперативна нарада, на котрій я, як керівник обласної міліції, мав бути присутній. Слід відзначити, що й доповідь, отримана від оперативного чергового по області, підстав аби занадто хвилюватися не надавала. Так, приємного було мало – в тролейбусі, що в цей час перетинав міст через Дніпро, спрацював вибуховий пристрій. Однак, як я вже казав, на превелике щастя, це було схоже більше на „пшик”, аніж на вибух. Натомість вогню, що змітає все на своєму шляху та вбивчої ударної хвилі, котрої не було, вибуховий пристрій, що спрацював, виштовхнув із себе струмені незрозумілої субстанції, що забризкала пасажирів та зіпсувала їм одяг та настрій. Але, головне – людських жертв не було!
Липка та гаряча коричнева гидота, що вихлюпнулася на людей, котрі знаходилися у салоні, як з’ясувалося згодом, була нічим іншим, як розплавленим тротилом. Його, мерзотник, що замислив та здійснив „вибух” не пожалів, запхав до вибухового пристрою близько трьох кілограмів. Слід сказати, що і час, і місце проведення „акції” було розраховано чітко і безжально – якби то „пекельна машина” спрацювала як слід, це призвело б не лише до неминучих жертв у самому тролейбусі, але й, цілком можливо, до падіння останнього в річку. І на додачу – до масштабної аварії на мосту, що в цей час був геть забитий автотранспортом.
На щастя, палке бажання завдати максимальної шкоди не супроводжувалося в даному випадку достатньою обізнаністю у мінно-підривній справі, та, тим більш, досвідом у поводженні з вибухонебезпечними речовинами та відповідними пристроями. Щось там „терорист” зробив криво – чи то під час комплектування, чи то під час встановлення своєї бомби, але результат - весь ефект звівся практично нанівець. Запал не спрацював, і тротил, що повинен був розірвати все навкруги в шмаття, не детонував, а розплавившись, просто розбризкався, як звичайнісінький бруд. Ну хіба що – дуже гарячий...
Все одне , на місце події я „не встиг”... Слід сказати, що в даній ситуації я не врахував певних деталей місцевої, Дніпропетровської специфіки. В ті часи, про які йде мова (кінець дев’яностих, початок двохтисячних років), пост Президента України обіймав Леонід Кучма, котрий до цього досить тривалий час працював саме у Дніпропетровську. В інших владних структурах України вихідців з регіону теж вистачало з горою. А в самому Дніпрі – було достатньо людей, котрі в силу дружніх, службових, чи то навіть родинних зв’язків могли спокійнісінько підняти слухавку, та й, набравши номер ДУЖЕ високого кабінету, негайно, в приватному порядку розповісти про те, що сталося в місті. Саме це й було зроблено...
Навряд телефонували безпосередньо Леоніду Даниловичу, але, те, що комусь досить високопоставленому – це точно. Наразі, невідомий „доброзичливець” не шкодував емоцій, нагнітав ситуацію та наводив жаху якісно: „Жахлива трагедія! Вибух на мосту! Могла загинути велика кількість людей! Що робиться в місті?!”. Приблизно на такій емоційній „хвилі” інформація потрапила і до Міністра. До того ж, не від мене, а від когось іншого. Ефект був цілком передбачуваним.
Грім, що лунав з телефонної слухавки, мене не здивував. У ситуації, коли на території, що тобі ввірено, трапилася НП такого рівня, до того ж, коли зважити на те, що звістку про неї „нагорі” отримали не від тебе, на будь-що інше очікувати не доводилося. Відром холодної води було інше...
Справа в тому, що саме в УМВС України в Дніпропетровській області ось-ось повинна була відбутися виїзна колегія Міністерства внутрішніх справ. Усе міліцейське керівництво – починаючи з Міністра та його заступників, до керівників обласних підрозділів, повинні були зібратися у нас в області, і в цій події було відображено заслуги Дніпропетровської міліції: і щодо забезпечення громадського порядку, і щодо розкриття злочинів, і, загалом, щодо утримання кримінальної ситуації на необхідному рівні. Нажаль... останніми словами, що я їх почув від Міністра під час цієї, м’яко кажучи, не надто приємної розмови, були: „Колегії у вас не буде. Коли у вас таке робиться...”
Я, звісно, одразу запевнив співрозмовника в тому, що злочин, котрий було скоєно, ми розкриємо в найкоротші строки і будемо гідні високої честі. Але, правду сказати, в голові вже юрмилися думки з приводу того, що до колегії залишилося три тижні, і колосальний об’єм підготовчих робіт вже здійснено... Навіть готелі для гостей замовлено... І що з цим наразі накажете робити?!
Так чи інакше, але перш за все, слід було потурбуватися розкриттям злочину. Дозволити, аби він повторився (не приведи Господь, у більш вдалому варіанті) ми не могли в жодному разі.
На початковому етапі розслідування було оперативно встановлено тип вибухової речовини (як я вже казав, це був тротил) та детонатора, що його використовували злочинці чи то злочинець. А от далі діло не пішло... до оперативно-слідчих дій приєдналися співробітники СБУ та прокуратури. Взагалі усі правоохоронні структури працювали над розкриттям цього злочину з виключним напруженням.
Два тижні потому ми отримали більш серйозні результати. Ми отримали інформацію про те, що до скоєння цього злочину може бути причетний певний громадянин, котрий мешкає у Одесі. Що найцікавіше ані до терористичної організації, ані до, навіть, кримінального світу цей суб’єкт не мав жодного стосунку. А був він підприємцем середньої руки та займався оптово-роздрібною торгівлею одягом. Наразі, закупи робив навіть