Биографии и мемуары - Страница 180
Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843) – перший український прозаїк, талановитий драматург, творчість якого мала значний вилив на розвиток української літератури. Головним творчим принципом Квітка-Основ’яненко вважав «писання з натури», про те, що було йому знайоме і близьке. А знав він найкраще і любив свою рідну Харківщину, її природу, звичаї її мешканців, які стали героями його творів.
Беручи свої сюжети «виключно з життя народного», скаже перегодом Іван Франко, Квітка-Основ’яненко на ціле десятиліття випередив відповідні твори письменників «натуралістів»: Жорж Занд, ІванаТургенєва, Федора Достоєвського та інших. Так чи ні, а нова українська література багатьма своїми рисами завдячує саме Квітці-Основ’яненкові. Недаром же Юрій Федькович назвав його ясним місяцем на небосхилі українського слова, а Михайло Драгоманов зарахував Квітку-Основ’яненка, поруч із Тарасом Шевченком та Миколою Гоголем, до трійки найбільших українських класиків XIX століття.
Данило Апостол (1654—1734), ставши гетьманом Лівобережної України у скрутний для країни час, незважаючи на свій більш ніж поважний вік (73 роки), зумів залишити помітний слід в історії України: саме за його петицією Анна Іоаннівна у так званих «Решительных пунктах» підтвердила – хоч і обмежену – козацьку автономію. Не маючи змоги вести самостійну зовнішню політику, Апостол кинув усі сили на піднесення економіки, взявся за викорінення корупції, впорядкування земельних відносин. І, звичайно, старий гетьман постійно зміцнював безпеку України: за часів його правління будується Українська оборонна лінія від Дніпра до Сіверського Дінця, завдяки його сприянню в Україну повертаються запорозькі козаки і засновують Підпільненську Січ.
Марка Вовчка (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської, 1833—1907) справедливо називають літературною донькою Т. Шевченка. Твори письменниці відіграли провідну роль у становленні української реалістичної прози. Найвищого ідейно-художнього рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві зазнала найбільшого приниження і безправ’я. За словами І. Франка, «з простотою, красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними – до жінок…»
Життя славетної української поетеси та драматурга Лесі Українки стало втіленням дієвої любові до України та її народу. Невиліковно хвора і під кінець життя майже позбавлена можливості пересування, Леся навіть з-поміж здорових людей вирізнялась своєю активною життєвою позицією і енергійністю, її творчість і донині вражає широтою тематики і безмежним драматизмом.
Видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, етнограф… Його творчий доробок становить понад 50 томів, серед його праць – твори на кількох європейських мовах. Тому не дивно, що в листопаді 1915 року віденський науковець Йосиф Застирець звернувся до Нобелівського комітету з пропозицією відзначити діяльність «найбільшого українського і одночасно слов’янського поета і вченого», «великого провідника свого народу, міжнародного генія» Івана Франка Нобелівською премією. На жаль, через півроку Івана Яковича не стало – смерть виявилася прудкішою за світове визнання.
Іван Виговський – один з керівників Національно-визвольної війни 1648—1658 рр., найближчий помічник Богдана Хмельницького у розбудові Української держави, переможець в битві при Конотопі. Ставши гетьманом у надзвичайно складний період, Виговський намагався за будь-яку ціну зберегти незалежність України, на яку почав зазіхати царський уряд, проте не зміг об'єднати різні верстви українського суспільства і втратив владу. Вже не маючи владних повноважень, він зробив останню спробу прислужитися своїй країні, але загинув на самому початку нового етапу свого життя.
Останній гетьман Лівобережної України. Його діяльність співпадала із настроями імператриці Єлизавети, і відбувалася у фарватері політики Петербурга, однак при цьому відчутно зменшився тиск на український традиційний устрій самоуправління, хоча й навіть не порушувалося питання про можливість відносин з іншими державами або власну фінансову систему.
Історія роду Хмельницьких містить у собі більше невідомого, ніж відомого. Ми маємо лише фрагментарні свідчення, та й ті часом є малодостовірними. Можемо з упевненістю твердити тільки про деякі факти з життя Михайла Хмельницького — батька гетьмана Богдана Хмельницького і діда Тимоша та Юрія Хмельницьких.
Леонід Кравчук – невід’ємна частина історії нашої країни. Не тільки тому що він – перший президент сучасної незалежної України, обраний українським народом. Не тільки тому що з його ім’ям нерозривно пов’язане прийняття Акта проголошення незалежності ношої держави. Його досі по праву вважають одним із найбільш професійних, гнучких та виважених політиків за всю історію сучасної України. Постать Леоніда Кравчука викликає неабиякий інтерес завдяки неоднозначності та непересічності цієї особистості. Але все ж пригадаймо Фрідріха Ніцше, який стверджував, що завжди величним для історії є той, хто задав напрямок. Усвідомлює це і сам Леонід Макарович, який в одному із своїх постпрезидентських інтерв’ю наголосив, що усі його наступники на президентській посаді лише продовжуватимуть робити те, що розпочав я. Добре чи погано, але лише продовжуватимуть .
Богдан Хмельницький був не першим, хто розпочав боротьбу за свободу України. Але саме йому вдалося створити боєздатну армію, сформувати систему гетьманської влади і почати розбудовувати державу. Завдяки діяльності Хмельницького майже все українство, незважаючи на станові інтереси, виступило єдиною як ніколи силою в боротьбі за національне визволення. І хоча Великому Гетьманові не все вдалося зробити для збереження державності, його діяльність не тільки визначила долю самої України, а й відчутно вплинула на тогочасне європейське політичне життя.