Станіславів кінця XIX — початку XX століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, — долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев — у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.
«Нема сумніву, що повість «Старі люди» є інтуїтивною відповіддю на вимоги літератури новішої від найновішої. Це проза — без індексу: не жіноча, не чоловіча, не юнацька, не стареча, не укладена, не спрощена, не фантастична, не побутова не любовна, не пригодницька і ще сотні не. Тому, що вона — і, і,і… Вона попросту життєва, наскітьки життєвою є література. Настільки ж літературна, наскільки літературним є життя. Чудесна оповість, якої так бракувало.», — [b]Тарас Прохасько[/b]
Герої повісті Софії Андрухович — це екзотичні квіти, які снять свої щасливі сни й живуть у своєрідному й дивовижному світі. Зло і цивілізація можуть тільки торкатися цього світу, але не можуть у нього проникнути. І водночас «Літо Мілени» не є цілковитою ідилією, це твір про ідилію, метаідилія, в якій іронічний підтекст резервує для авторки якісь додаткові змістові нашарування.
Софія Андруховіч народилась 17 листопада 1982 року в Івано-Франківську. Авторка прозових книжок «Літо Мілени» (Київ: Смолоскип, 2002), «Старі люди» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003), «Жінки їхніх чоловіків» (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2005). Лауреат літературної премії видавництва «Смолоскип» (2001). Переклала з польської мови роман Мануели Ґретковської «Європейка». Співредакторка журналу візій і текстів «Четвер» (2003–2005). Мешкає у Ворзелі.
Дві речі, що гарантують насолоду пізнання, — несподіваність і впізнаваність — ось найкоротше означення третьої прозової книжки Софії Андрухович. Галерея жінок їхніх чоловіків викликає спокусу хоча би ненадовго побути чоловіком її жінок. Розуміючи, що переважно таке не вдається. І власне таму настільки важливим є час читання добрих оповідань.