Злата (СИ), стр. 81

Мені не стало легше, коли я вийшла з-під води.

Відкрила гардероб. Він був майже порожній. Мені на очі потрапило плаття мами. Таке забуте і самотнє. Як

символічно...

184

Надівши його, я підійшла до дзеркала. Моє понівечене від побоїв обличчя було блідим, очі видавали моє

несамовитий стан. Сукня біла у ніжно-рожеві квіточки, була завеликою для мене. Але воно немов бальзам для

зраненої мене.

Мамо, матусю! Спаси мене! Забери мене до себе! Я не хочу більше нічого, тільки обійняти тебе... Твоя донька

дуже слабка, вона не може виносити цю біль.

Я зовсім одна! Тепер, зовсім одна...

Я здаюся. Допоможи мені, будь зі мною в цю мить. Зустрічай мене, мамусю. Я йду до тебе!

Цікаво, чи будуть про мене згадувати? А якщо так, то як саме? Стільки всього сталося в моєму житті за цей

час... і нічого хорошого мені на розум не приходить. Може все із-за того, що я втратила розум? Не дивно...

Хоча, хіба божевільним буває так боляче? Немов хтось потрошить все всередині і без анестезії. Хіба

божевільні люди не отримують спокій у своєму особистому пекельному світі?

У своєму хворому спокою я витягла шнурки, які тримали гардини, і зв'язала їх. Потім скрутила петлю і відразу

одягла її на шию.

Скоро, моїм мукам кінець. Скоро стане легше.

Ніколи не думала про самогубство до цього періоду свого життя. Але мої дії були чіткими та злагодженими.

Ніби мені хтось промовляв що робити.

Я перенесла всі свої книги й вирвала з них безцінні сторінки, колись улюблених історій. Я склала все подібно

кострищу під своє ліжко. Її закривавлені зім'яті простирадла, ніби нагадували, навіщо я повинна це зробити.

Потім вийшла в коридор й прив'язала саморобну мотузку на перила сходів. Мої босі ноги були майже

безшумні.

Я відправилася в кімнату батька

Татко. Аромат знайомих парфумів в його спальні витав у повітрі. Там теж панувало безладдя, я ступала,

впевнено, незважаючи на те, що під ногами валялися колись улюблені речі.

Прости мене, тато, дурну і вперту дочку. Ти дав мені все найкраще, присвятив мені своє життя... А я

ображалася на дрібниці. Вела себе як дитя... і нема мені виправдання. Хіба що одне - адже я була дитиною.

Твоєю маленькою Златочкою.

Люблю тебе, таточку!

Мамин портрет над камінною полицею трохи нахилився. Я поправила його, милуючись красивим й щасливим

образом мами.

Якийсь предмет, схожий на карту пам'яті випав на глянцеву поверхню полиці. Я машинально підібрала його і

поклала в кишеню маминого плаття.

Взявши всі пляшки зі спиртними напоями з бару, я відкривала по черзі і виливала їх усюди, куди йшла.

Віктор Ескалант. Через тебе я тут. Ти не захотів мене в ту ніч, і тепер мою невинність жорстоко забрали силою.

Я так хотіла, що б мій перший раз був ідеальним, а він перетворився на страшний і жахливий. Ти егоїст,

Ескаланте. У всьому, що сталося зі мною, я перекладаю провину на тебе. Моя душа буде переслідувати тебе

нічним привидом. Може це буде для мене покаранням і щастям одночасно... Адже тоді, я зможу бачити тебе,

коли захочу.

Спустившись на кухню, я взяла ніж для м'яса і пішла на фінальну зустріч з одним з представників самця

людського виду.

185

Я відкрила двері в кабінет, де Сєверов говорив по телефону з кимось.

Він обернувся. Кинув на мене здивований погляд і знову повернувся договорювати по телефону, даючи

зрозуміти, що не вважає мене небезпечною.

Даремно це він...

Ніж випав у мене з пальців, видавши жалібний дзвін. Я присіла навпочіпки, щоб підібрати його.

Сєверов насміхався над цим видовищем, кидаючи іноді в мою сторону погляд. Скориставшись одним з таких

моментів, я підібрала і сховала в руці свій шокер. Вставши на ноги, я стиснула в руці рукоять ножа і рушила до

нього.

- Давай пізніше обговоримо це? – він поклав слухавку і посміхнувся, дивлячись на мене. - Слухай, дівчино, ти

якось зовсім погано виглядаєш, - він клацнув язиком. - Не збуджуєш мене!

Я підійшла до тварі і подивилася в його очі. Піднявши руку з ножем, я цілилася в його чорне серце. Він

перехопив моє зап'ястя і вивернув, так що ніж вислизнув з моїх пальців.

- Серйозно? – розсміявся він.

- Так! – видихнула я і що є сили тицьнула в підставлену до мене шию негідника шокером. - Ще, як, мерзото!

Він почав тремтіти, захрипів, впав на підлогу й корчився в судомах. Нездорове насолоду прокотилося по

моєму тілу.

Я витягла з його кобури пістолет і, вставши на ноги, спрямувала дуло на нього й звела курок.

- Тобі, мабуть, це потрібно від мого батька, так? – мовила, діставши з кишені підібрану флешку і показуючи

його виряченим від болю очам. – Так знай, свиня, вона тут. У мене. Згорить разом з нами. На полум'ї багаття

революції. І я хочу, щоб ти його відчував.

Я натиснула на курок, вистріливши покидьку в ногу. Він закричав. А я посміхнулася божевільною посмішкою.

Швидко підійшовши до бару, я дістала одну з пляшок, розлила половину на нього. Вставила в горловину

шматок тканини, мого закривавленого простирадла, я просочила його і підпалила від каміна. Глянувши

наостанок на скрюченого від болю, в калюжі власної крові Сєверова, я кинула пляшку в полум'я. Спалахнув

вогонь, відразу переключився крісло, папери. Ось його вогненні язики вже пестили майже всю підлогу, усіяну

меблями і батьківськими документами.

Я пішла назад, божевільна у своєму спокою і рішучості довести справу до кінця. До мене долинали крики

Сєверова, тріск вмираючих від вогню предметів й звук машин, під’їжджали. Підпалюючи своє ліжко, я бачила,

як у вікна світять фари автомобілів, що швидко наближаються.

Що ж, підмога цього виродка запізнилася.

Мої губи розтягнулися в злорадній усмішці, коли я одягала петлю на свою шию. Вставши на перила балкона,

який виходив в хол, я на мить завмерла.

Можливо, багато хто мене засудить. Я не серджуся і сперечатися з ними не буду. Просто у кожного є якась

грань