Злата (СИ), стр. 76
Я віддалася хімії наших почуттів. Немов не було гіркоти цих днів. Ні зради, ні обману, ні сліз і відчаю...
Минулі дні були всього лише нічним кошмаром, від якого я прокинулася ось тільки зараз.
І він був поруч, такий близький і рідний. Він ніколи мене не зраджував, був чесний зі мною і шляхетний...
Віктор Ескалант немов збожеволів. Він втиснув мене в сидіння автомобіля своїм тілом, обпалював мене своїми
ласками. Я, здавалося, стала воском в його досвідчених руках і була готова забутися.
О, невже я настільки слабка?.. Або це Ескалант надто сильний?
І немов доводячи цю теорію, він різко відсторонився від мене. Я дивилася, як він намагався взяти свої почуття
під контроль. Його груди важко і часто здіймалися, очі дивилися кудись в бік, а руки тремтіли, коли він
проводив пальцями по волоссю та обличчю.
Реальність поверталася в мою свідомість. Все ясніше і ясніше мені ставало зрозуміло де сон, а де життя. І все
не так, як хотілося найбільше.
173
Зрадницькі сльози жалості до себе виступили на мої очі.
- Навіщо ти мучиш мене? – прошепотіла я.
Ескалант перелякано скинув на мене погляд, і кинувся до мене знову:
- Ні, ні, що ти, Латті! Мені з трудом вдається стримуватися!.. Адже я не хочу, щоб наш перший раз був на
задньому сидінні авто.
Щоб приховати свої очі, я сіла прямо і почала приводити себе в порядок. Але ось голос у мене тремтів.
- Відвези мене на бал.
Ескалант зворушено дивився на мене:
- Ти справді хочеш цього? Чи збігаєш від мене?
Я моргнула сльозами і подивилася в його шоколадні очі:
- Мені потрібен час, Віктор. Поки я не можу пробачити все те, що ти зробив.
Його очі заблищали надією і він посміхнувся:
- Я розумію, крихітко.
Я дивилася у вікно лімузина, поки Ескалант віз мене до будівлі університету.
Невже моя любов до нього знову ожила? Так швидко мої рани стали лікуватися. Може вся справа в тому, що
від душевного болю найкращий засіб - це той, хто заподіяв її?
Мобільний оповістив про декілька повідомлень з голосової пошти. Від Марі і Адріана. Дивно, адже я так і не
спитала куди подівся Маркус. Мій «лакований» горе-кавалер.
Віктор допоміг мені вийти з авто, і стиснув мою руку довше покладеного.
- Можна мені піти з тобою?
Як мені цього хотілося, знала тільки я особисто. Більше того, мені хотілося залишитися з ним і більше нікого
не бачити...
- Гаразд, – вдавано зітхнула я. - Тим більше, що ти кудись відіслав мого істинного кавалера на цей вечір. До
речі, де він?
Віктор, задоволено посміхаючись, поклав мою руку собі на згин ліктя і поправив нещодавно одягнену
краватку.
- Скажімо так, я його дійсно відправив у звичне для нього місце.
Свято був влаштоване в одному з просторих холів університету. Нас здалеку зустрічала гучна музика і спалахи
фотокамер для звіту місцевої газети. Біля входу юрмилися ошатні студенти, які супроводжували нашу пару
цікавими поглядами. Я вже звикла не звертати на них увагу. Моя рука лежала на руці Віктора, і це солодке
почуття від його близькості потихеньку кружляло голову. Це не просто чоловік, він немов магніт для мене...
Він пропустив мене всередину, і я роззирнулася. Величезна сцена біля дальньої стіни, де за традицією будуть
обрані король та королева балу в кінці. Великі проекційні екрани були розвішані по стінах. За ним
транслювалися танцюючі студенти.
Я стала виглядати друзів. На сцені з'явився Маркус і попросив уваги присутніх.
- Цікавий ти зробив для нього вибір! – сказала я Віктору, який похмуро дивився на місцевого плейбоя.
174
- Взагалі-то, я теж дуже здивований... - пробурмотів він.
- Друзі мої, прошу вас хвилиночку уваги. Зараз на цих екранах ми продемонструємо сюрприз, присвячений до
сьогоднішнього свята. Люб'язно наданий одним із шанованих гостей! Отже, насолоджуйтесь.
Після оплесків, всі обернулися до тих екранів, які були до них ближче. Спочатку заграла музика, з'явилися
старі фото з першого осіннього балу підписані 1901 роком, а потім їх була черга за таким же принципом.
Я відвернулася і відкрила було рота, маючи намір щось запитати у Ескаланта.
Але не встигла. Мій слух загострився на тривожно знайомих звуках посилених потужними аудіоколонками...
« - Так я ж щоб офіційно! – ображено сказав Віктор і продовжив. – Ну, вас!.. Отже, я Віктор Олександр
Ескалант, щоб довести, що армія ні трохи не перетворила мене на селюка, всупереч заявам моїх друзів...»
Різко піднявши голову, я побачила те відео, яке зруйнувало мою душу в один перегляд. Я гарячково озиралася,
але на всіх екранах було обличчя Ескаланта, який все говорив і говорив. Його голос перетворився у гуркіт
грому. .
«-... і щоб відновити свою репутацію... е... як це...
- Першого самця Іспанії!- пирснув від сміху Ксав'єр.
- Е-е! - спробував заперечити Віктор, але передумав. – Та що вже там! Нехай буде так... Значить, я повинен
буду за місяць закохати в себе і трах.., ой, вибачте! Спокусити саму принципову ціл.. незайману міста...»
- Ні! Ні! Ні!.. – в жаху я почала задкувати під ошелешеними поглядами тисячі очей.
Це сон! Це страшний сон! Не може бути так жорстоко?!..
- Латті! Стій! – кликав мене Віктор.
Затиснувши рот рукою, я рвонула до виходу. Я бігла, поки перестала чути цей голос.
Все. Це був кінець. Повний крах мого життя.
Розділ 41
Прощавай, Барселоно!
Буває, коли доля підкидає нам тяжкі випробування ми себе заспокоюємо і сподіваємося, що гірше вже не буде.
Потім, схаменувшись, женемо від себе цю фатальну думку. Але, на жаль, пізно. І тоді стає зрозуміло, що може
бути в кілька разів складніше, сумніше й важче...
То відео не тільки побачили студенти з мого університету. Але і користувачі всесвітньої мережі Інтернет.
Вибухнув величезний скандал. В центрі, якого, я була головною героїнею.
У той вечір, коли я втекла не витримавши ганьби, Віктор побив Маркуса. Це бачили Марія та Адріан. Їх,
звичайно, розняли, але Ескалант встиг неабияк зіпсувати його зовнішність.
В університеті я більше не з'являлася. Як мій офіційний опікун, тітка забрала мої документи. Сказала якусь
формальну причину, звичайно ж, неправдиву. Ніхто її не зупиняв. Навпаки, зітхнули з полегшення.
Хто відправив це відео на екрани університету, я не мала ні найменшого поняття. Та часу на роздуми з
приводу цього у мене не було.
З