Злата (СИ), стр. 55

видаляється з високо піднятою головою.

Здогадавшись хто вплинув на нього, я написала Віктору питанням, що ж він зробив. Через хвилину Ескалант

надіслав відповідь: «Я сказав йому, що ти – моя».

Моє невдоволення з приводу порушеної обіцянки Віктора не встрявати в наші університетські конфлікти

вмить зникло. І я розпливлася в зворушеній посмішці, відчувши себе зацукрованим медом, який повільно

становиться рідким на водяній бані.

Після опублікованій низці наших з Віктором фото, на мою сторінку у «Фейсбуці» стали зсипатися загрози від

збожеволілих прихованих та явних фанатів мого хлопця. Мене, людину звиклу до скромності та

непопулярності, це дуже турбувало. Особливо, коли я все же читала деякі повідомлення. Довго не думаючи, я

переадресувала всі надіслані мені загрози на електронну адресу Ескаланта підписавши: «Це ціна за

задоволення бути з тобою». А потім обмежила доступ до своєї сторінки. Принаймні, там мене вони дістати

вже не могли.

Ось від студентів я так просто захиститися не могла. Я ловила на собі погляди, обривки фраз долинали до моїх

вух. Може, звичайно, говорили не про мене і все це плід фантазії. Так буває, коли надто гостро сприймаються

пересуди оточуючих.

Не дивлячись на домовленість з місцевою пресою, мене все ж дошкуляли й журналісти. Віктор, сказав, що

довго це тривати не буде, просто необхідно дотримувати звітність.

Батькові я так й не зважилася сказати. Частково, я боялася. Що в гніві він забере мене з Іспанії. А також, через

загострену політичну обстановку в моїй рідній країні. Я простежила новини, написала про свої переживання

батьку. Але він відмахнувся від мене. Як завжди.

***

Середина вересня радувала нас теплими днями та ясним небом. Хоча зрідка видавалися дощові дні. Саме

таким занадто вологим і був ранок четверга.

Кутаючись у затишний білий кардиган, я вийшла з авто Марі. Подруга запропонувала мені руку й місце під

широким укриттям її стильної парасольки з колекції Діор. Так ми влилися в потік студентів, що прямує до

центрального входу в наш гуманітарний кампус.

- Я все ж сумніваюся, чи варто мені йти не готовою до професора Перальте! – невдоволено бурчала Марія.

- Треба було не відволікатися на Ксав'єра, а вчити «Теорію перекладів»! – усміхнулася я.

- Ха! Я ж не ти. Як так можна - одночасно і вчити, і базікати з Ескалантом.

- Ми вчора не розмовляли зовсім, – засумувала я.

І це була правда. Ми не бачилися вже два дні. Тільки зідзвонювалися й переписувалися.

Мій телефон завібрував, але я не ризикнула відповідати під дощем. Ми вже були майже біля входу, коли я

почула знайомий клаксон й обернулася. Моє серце підскочило, коли я побачила червону «Де Томазо».

- Дивіться-но, - з'єхидничала Марія, простеживши за моїм поглядом. – І кого ж вона вибере: зануду професора

або хлопця на червоному спорткарі?

125

- Я зараз! – я проігнорувала зауваження подруги і, відібравши у неї парасольку, попрямувала до Ескаланта.

- Довго ж ти думала! – почула я невдоволення подруги.

Але всі мої думки були зайняті Віктором, який вже вийшов з автомобіля й мокнув під дощем.

Може щось сталося? Перебирала я в голові всі можливі обставини, що змусили його з'явитися тут так раптово.

Я підійшла до Ескаланта, як завжди, ідеального - у коричневій сорочці і чорному костюмі.

- Привіт! Щось трапилося? – стурбовано вдивлялась я в його шоколадні очі.

- Так, – серйозно мовив він. - Я скучив.

Я полегшено посміхнулася. Ця чоловік зачіпав струни мого серця та створював мелодію.

- Це дуже мило, але мені вже час на заняття... - я швидко озирнулась й коротко поцілувала його в губи.

Віктор у раз пожвавився і утримав мене, обійнявши за талію.

- Тоді я вкраду тебе! – шепнув він мені в губи, поцілувавши у відповідь.

Відчуваючи, що зараз погоджуся, я насилу відхилилася від нього.

- Вікторе, ми порушуємо правила!- намагалася повернути його до розсудливості. – Ти, до речі, теж

запізнюєшся на роботу.

- У мене вільний графік.

Він продовжував тягнутися до мене.

- Значить, тобі пощастило – у тебе не будуть віднімати бали за запізнення! – ухиляючись від його губ, я

отримала поцілунок в скроню.

- Побачимося сьогодні? – неохоче відпускаючи мене, запитав він.

Я посміхнулася:

- Я подзвоню.

- Буду чекати, крихітко! – спокушаючи мене темним поглядом, мовив Віктор.

І я швидким кроком попрямувала на лекцію, що вже почалась.

Даремно я намагалася зосередитись на навчанні. Всі мої думки були про гарячого Віктора Ескаланта. Все

частіше й частіше, я замислювалася про наступний крок у наших стосунках. І з кожним разом я все більше

переконувалася у своїй готовності зробити його.

Опинившись вдома, я швидко приготувала всі домашні завдання на завтра й стала готуватися до побачення з

Віктором.

Одягнувши одну зі своїх улюблених суконь - бежеву й мереживну. Накинувши зверху коротку джинсову

куртку й розпустивши волосся, я вийшла на зустріч до Ескаланта.

Його погляд змушував мене палати зсередини. Хіба це можливо? І хіба може хтось більше подобатися мені,

чим цей чоловік? Серце підказувало мені, що щось подібне можна випробувати лише раз в житті і лише до

одної людини. У моєму випадку - це був гарний хлопець з очима кольору чорного шоколаду.

Ескалант, одягнений у молочного кольору светр і коричневі джинси, виглядав, як тільки що ожила фотографія

з модного журналу.

126

Кілька миттєвостей, ми просто дивилися один на одного, стискаючи руки.

- Ти красива! – видихнув він.

Тільки один його голос можна закохатися...

- Але не так як ти, – я почервоніла.

На його обличчя, раптово лягла тінь. Він засумував. Торкнувшись мого обличчя, Віктор стримано поцілував

мене в губи.

- Це лише моя обкладинка. Всередині я не такий...

Я задумалася над його дивними словами, поки ми їхали в кав'ярню. Дощ припинився, з-за хмаринок виповзло

ліниве вечірнє сонечко.

Я насолоджувалася цією ситуацією. Відкинувшись на спинку свого сидіння, я дивилася на точений профіль

Віктора, який так невимушено вів автомобіль. Він був дуже сексуальним в цей момент. . Хоча, коли було

інакше?..

Зазвучала пісня «Bad» Майкла Джексона і я посміхнулася.

- Що, крихітко? – помітив він, відволікаючись від